Туманність Андромеди

Оглушливе гудіння проникало навіть крізь товщу скафандрів високого захисту. По обраній ділянці малахітового шару зазміїлися дрібні тріщини. Шматки цієї твердої маси відлітали, лунко б’ючись об металеве тіло робота. Бокові рухи різака відділили цілу плиту шару, відкривши зернисту поверхню яскраво-блакитного кольору, приємного навіть у світлі прожектора. Намітивши квадрат, достатній, щоб пропустити людину в скафандрі, Кей Бер примусив робота енергійним натиском зробити глибокий розріз у блакитному металі, але не пробив усієї його товщі. Робот провів другу лінію під кутом до першої і почав рухати вістрям різака вперед і назад, збільшуючи напруження. Розріз у металі поглибився більш ніж на метр. Коли механічний помічник накреслив третій бік квадрата, розрізи почали розходитись, вивертаючись наверх.

— Обережно! Всі назад! Падайте! — заволав у мікрофон Ерг Ноор і, відсахнувшись, вимкнув робота.

Товстенний кусок металу раптом випнувся, як стінка консервної банки. Струмінь неймовірно яскравого райдужного полум’я вдарив з отвору по дотичній вздовж спіральної опуклості. Тільки це і врятувало невдах-дослідників, та ще те, що блакитний метал враз заплавився і знову закрив прорізаний отвір. Від могутнього робота лишилась брила сплавленого металу, з якої жалібно стирчали короткі металеві ноги. Ерг Ноор і Кей Бер зосталися живими тільки завдяки скафандрам. Вибух відкинув їх далеко від дивного зорельо-та, порозкидав інших, перекинув «гармату» і обірвав високовольтні кабелі.

Опам’ятавшись від вибуху, люди зрозуміли, що лишилися беззахисними. На щастя, вони лежали у світлі вцілілого прожектора. Ніхто не постраждав, але Ерг Ноор вирішив, що з них досить. Покинувши непотрібні інструменти, кабелі й прожектор, дослідники навантажили все потрібне на неушкоджений візок і квапливо відступили до свого зорельота.

Вдалий збіг обставин під час необережного розтину чужого зорельота аж ніяк не залежав від завбачливості начальника. Друга спроба зробити це могла скінчитися набагато сумніше… А Ніза, що з нею?.. Ерг Ноор сподівався, що скафандр повинен був послабити смертоносну силу чорного хреста. Не вбив же біолога дотик до чорної медузи. Але тут, далеко від могутніх земних лікарських інститутів, чи зможуть вони впоратися з дією невідомої зброї?..

У перехідній камері Кей Бер підійшов до начальника й показав на задній бік лівого наплічника. Ерг Ноор обернувся до дзеркал, які завжди були в перехідних камерах, щоб люди, повертаючись з чужої планети, оглядали самих себе. Тонкий лист цирконо-титанового наплічника розпоровся. З рваної борозни стирчав кусок небесно-блакитного металу, що вп’явся в ізоляційну прокладку, але не проткнув зовнішнього шару скафандра. Насилу вдалося вирвати осколок металу. Ціною великої небезпеки і кінець кінцем випадково зразок загадкового металу спіралодискового зорельота тепер буде доставлено на Землю.

Нарешті Ерг Ноор, скинувшії скафандр, зміг увійти, — точніше прошкандибати під великим тяжінням страшної планети — всередину свого корабля.

Усі члени експедиції чекали його з величезним нетерпінням. Катастрофу біля диска спостерігали в стереовізофони, і нічого було питати про наслідки спроби.

Розділ IV

РІКА ЧАСУ

Веда Конг і Дар Вітер стояли на круглій маленькій площадці гвинтольота, що поволі линув над безмежними степами. Легенький вітрець здіймав широкі хвилі на квітучих густих травах. Вдалині виднілась череда худоби.

Невисокі пагорби, тихі річки з широкими долинами — простором і спокоєм віяло від цієї стійкої і плоскої ділянки земної кори, яка колись називалася Західно-Сибірською низиною.

Дар Вітер замислено дивився на землю, колись вкриту безмежними похмурими болотами й ріденькими миршавими лісами сибірської півночі. Він у думці бачив картину стародавнього майстра, яка ще в дитинстві справила на нього незабутнє враження.

Над вигином величезної річки, що утворила високу косу, стояла посіріла від старості дерев’яна церква, самотньо обернута до простору зарічних полів і лугів. Тонкий хрест на куполі чорнів під клубами низьких важких хмар. На маленькому кладовищі за церквою кілька верб і беріз схиляли під вітром свої розкуйовджені верхівки. Низько спущені гілки майже торкалися напівзотлілих хрестів серед свіжої мокрої трави, звалених бурями і часом, За річкою громадилися сіро-фіолетовими брилами відчутно густі хмари. Широка річка відсвічувала безжальним залізним блиском. Такий самий холодний блиск лежав скрізь. Далина й ближчий план були мокрі від надокучливого осіннього дощу холодних і непривітних північних широт. І вся гама синювато-сіро-зелених фарб картини свідчила про безвідрадні простори неродючої землі, де людині жити важко, холодно й голодно, де так відчувається її самотність, характерна для часів раннього людського розвитку.

Вікном у дуже далеке минуле здавалась Дар Вітрові ця картина в музеї у глибині прозорої захисної броні, оновлена й освітлена невидимими променями.