Твоя зоря

— Дядьку, благословіть щедрувати!

— Та сьогодні ж колядують?

— А ми вам разом усе!

— Дозвольте! Благословіте!

— Та починайте! Спасибі, що не минули!

Щедрик-ведрик,
Дайте вареник,
Ще й грудочку кашки,
І кільце ковбаски!..

І навіть дівчатка, зовсім дрібнота, десь там, у сусідів під вікном, попискують:

Коляд-коляд-колядниця,
Добра з медом паляниця.
А без меду не така,
Дайте, дядьку, п'ятака!

А ті грандіозні наші виходи на хутори, в майже невідомі землі? Коли ще задовго до походу робимо в хаті зірку-звізду на довгім держалні, клеїмо її з кольорового рожевого паперу, та ще так, щоб і згарок свічки можна було поставити всередині — світи, гори, моя зоря!.. Виходимо раннім досвітком, побрели крізь темряву в глибоких снігах колядники із звіздою, з світлом вогника в ній, то вже не щедрик-ведрик, то вищий клас… А там, дивись ще інша рухається в досвіткових полях ватага, і теж колишеться над нею звізда, світить далеко… Для посипання е в хлопців у кишенях усяка пашниця, все, що вродили тернівщапські ниви, засіватимем — залежно від наших симпатій — кому житом, кому вівсом, кому гречкою, або й навіть пшеницею-українкою, а котромусь жмикрутові хутірському, що влітку над тернівщапськими батрачатами збиткувавсь, тому дістанеться, буває, ще й жменя гороху, до вівса підмішана: шибки та лампадки аж дзеленчатимуть, коли пороснуть від порога хлопці такою шрапнеллю… «Ой, ненароком! Недогледіли!.. Вибачайте, дядьку!»

А от у Романа-степового таких жорстоких жартів ми ніколи собі не дозволяли. В хату його щоразу ступаємо схвильовано, з особливим трепетом ступаємо, як у маленький заповідник краси; з усіх хат хутірських ця для нас найгарніша, ь ній завдяки Надьці все аж цвіте! Кажуть, Надьчипа мати була доброю ткалею та вишивальницею, мистецтво це й Надька ще змалку від матері перейняла, і всі оті квіти, солов'ї та калина на рушниках — то якраз її, Надьчина, робота. Влітку під час ходінь до колодязя не раз, бувало, застаємо її за вишиванням. Сидить під вишнею в затінку, схилившись над шматиною полотна, і голкою тільки блись! блись! А коли помітить нашу цікавість, то й нам покаже, що там у неї виходить, якого кольору нитками, якими узорами вона саме уквітчує свое біле, невідомо для кого вишиване полотно.

— Це вже для Настусиних женихів, — пожартує іноді. — Щоб було нашій дівці чим нареченого перев'язати… Рушником, кажуть, щастя міцніш утримаєш біля себе.