У карнавалі історії. Свідчення

Це ж і Ленін її співав, любив її, хоча туга пісні була така невластива йому. Співала Олицька Катерина Львівна. А тепер я слухаю і бачу перед собою Алтуняна й Недобору, що бредуть все в той же Богом проклятий Сибір.

А перед очима портрет Леніна (рідко в кого з учасників руху він висить), у шафі стоять його твори.

Чути «Інтернаціонал»: «Чуєш, сурми заграли, час розплати настав!»

Так, це і наші слова. Але… адже ж ці слова співали Сталін, Берія, Хрущов, співають Андропов, Гриценко, десятки тисяч негідників. Співали дочки Яхимовича, коли його забирали. Співав Петро Григорович Григоренко.

Але й псалми — прославу Богові співали десятки тисяч катів і десятки тисяч їхніх жертв, і мільйони байдужих…

Апокаліпсис, кривава маячня божевільного Бога чи психонутої матінки Природи?..

Як співається в одній зеківській пісні (про Сталіна):

Вы здесь из искры раздували пламя,
Спасибо вам, я греюсь у костра.

Зняв напругу сльозами. З дитинства не плакав, але тут істерика розрядила апокаліптичний настрій.

(У Франції мені дорікали тим, що на Конгресі профспілок учителів — ФЕН я співав «Інтернаціонал» і навіть кулак підняв. Цей кулак багатьох обурив. Смішно, але саме ті, кого вони бояться — члени ФКП — кулака не підіймали! А «Інтернаціонал» співали всі. Я ж бачив тоді перед собою кімнату Недобори, програвач. І бачив дочок Яхимовича, ГУЛАГ, катів і жертв, і свій плач над трупом Інтернаціоналу.

А чому ж співав? Тому, що тут же були друзі з Іспанії і з Чилі. Кулак? Кулак — боротьба, Інтернаціонал всіх чесних людей. Можна і без символічного кулака будувати ГУЛАГ (казати гарні слова і ножа гострити), можна і з кулаком бути гуманним. А тут були люди, які всі як один раділи з того, що жертву ГУЛАГу врятовано. Хто знає, що буде через двадцять років. Може, вони почнуть різати одне одного?! Але ж ріжуть і без Інтернаціоналу на устах і своєю різаниною штовхають в обійми брежнєвського Інтернаціоналу.)

Москвичі поїхали. Я залишився на день народження Аркадія Лєвіна — 1 грудня.

Усі ці дні ми затято сперечались — про тактику боротьби, про політекономію, про мораль, причини поразки революції.

Через три дні випустили Недобору. У ньому боролись почуття радості і сорому за те, що не посадили. Він боявся, що зробив якісь помилки і переконав Гриценка у тому, що виходить із боротьби.

Увечері 1-го ми зібрались у Лєвіних. Випили. Посперечались. Зрозуміло було, що хлопців заарештують: суд виніс окрему постанову про порушення кримінальної справи проти свідків. Коли всі розійшлись, ми з Аркадієм взялися за теоретичні проблеми неомарксизму — політекономічні, етичні, філософські та інші.

Зателефонувала з Москви Іра Якір: були обшуки у шістьох, у тому числі й у неї. В Іри забрали мого листа «Росінантові» і ще багато дечого. Я уявив — скільки! Я сам бачив у неї гори самвидаву. Обшук в Іри, — отже, наступ на Петра Якіра — її батька — збільшився. Заарештували двох студенток, Іриних приятельок — Ольгу Іофе й Іру Каплун. Іра натякнула, що обшуки пов’язані з підготовкою студентів до антисталінських виступів.

Годині о четвертій Аркадій заснув, а я ліг почитати «Тюремні зошити» Грамші, які Аркадій дуже цінував. О шостій ранку — дзвінок. Типовий, нахабний, голосний, безперервний. Розбудив Аркадія, він відчинив двері. Грищенко з компанією.

— А, знову ти!

Я так само зі злом:

— Не «ти», а «ви». А ви знову вриваєтесь у чужі домівки. Ви не маєте права о шостій ранку приходити з обшуком.

— Знов права качаєш? Одягайся!

Я почав сперечатися про нічний обшук. Він тільки злісно відмахувався: все, мовляв, марно. Мати Аркадія дивилась на мене співчутливо й налякано. Я зрозумів, що те, що я сперечаюсь, лякає її, і замовк.

Вона шепнула (я почув) до дочки Тамари:

— Я зберу йому білизну.

Гриценко поводився так, що всі розуміли: арештують мене. Він недбало у всьому рився — розумів же ж, що самвидаву немає.

Переставши ритись, Гриценко написав протокол і забрав Аркадія. Мені тільки кинув:

— Прийдете сьогодні на допит.

Обійнялись з Аркадієм — на три роки, як думалось тоді.

Залишатись вдома у Лєвіних я не міг. Через огидну, садистську тактику поведінки Васі під час обшуку (всі думали, що заберуть мене) я опинився у становищі винуватця арешту Аркадія. Всі, звичайно, розуміли, що це не так, але дивитись в очі Аркадієвим батькам я не міг. Заїхав до Пономарьова. У нього також був обшук. Його взяли 3 грудня.