У карнавалі історії. Свідчення

Светланін описує «змову» героя громадянської війни Блюхера, свою у ній участь. Не треба навіть знати матеріалів XX і XXII з’їздів, аби зрозуміти, що це фальшивка. Блюхер у Светланіна говорить, як білий офіцер.

Я Олегові радив навіть не ховати цієї книжки. КДБ не наважиться вголос говорити про власну фальшивку. Олег все-таки на всяк випадок заховав. І як же я був вражений, коли невдовзі прочитав у журналі «Грані» хвальковиту статтю про те, як широко література НТС розповсюджується у СРСР! Мовляв, у Києві книжку нашого колишнього редактора Светланіна «Далекосхідна змова» знайшли у Бахтіярова! Безглузда фальшивка — і дуже вигідна для КДБ — видається за заслугу НТС. Людину за їхню фальшивку судять, а їм приємно: які ми активні, недарма гроші витрачаємо! Читав я і програму, розраховану на простакуватих дурників. Дав її мені Красін, який з цієї програми сміявся. Проте сам став НТСівцем, а потім зрадив своїх друзів.

Мені було вдалось прорватися до зали, але підійшов кагебіст і вивів:

— Місць немає.

Дівчина, Олегова знайома, показала на порожнє місце.

— Тобі не дозволено!..

Олег зайняв суто оборонну позицію, але витримав її бездоганно.

Про книжки сказав, що вважав за потрібне все знати з першоджерел, — не можна обстоювати офіційну ідеологію, не знаючи ворога.

Олег проводив політінформації на курсі. Комсорг розповів, які чудові були Олегові виступи про поточні події. І ніколи в них не було відхилень від офіційної лінії.

Прокурор єхидно, злісно кинув:

— По-вашому, ви без Бахтіярова не зможете політінформацій проводити?!

— Не так добре, — простодушно відповів комсорг.

Усі свідки одноголосно розхвалювали Олега. Навіть ті, хто під час слідства дав погані свідчення, на суді, віч-на-віч з Олегом, посоромились їх повторити. Один зі свідків, що на слідстві наговорив багато дурниць, на суді сказав тільки, що Олег лаяв бюрократизм.

— Окремих бюрократів чи лад як бюрократичний?

Свідок сказав, що «окремих».

Тільки батько Н. говорив про толстовську пропаганду. Тоді син не витримав і сказав, що Олег, навпаки, критикував Толстого.

Найважчим для Олега було питання про програму, що була написана його рукою (свідок М. з Сибіру передав її у КДБ і сказав, що це написав Бахтіяров). Там був параграф про заборону в майбутній державі КПРС.

Олег пояснив, що він переписав її з якоїсь книжки і хотів послухати обґрунтовану критику програми від розумного члена партії М.

Адвокат трапився добрий. Він вимагав перекваліфікації статті «антирадянської пропаганди» на «наклепницьку» і свого домігся.

І Олегові дали три роки за цією статтею.

Мені переказали, що на мене свідки у справі Бахтіярова також дали багато свідчень, а Олегові під час слідства сказали:

— Твій шеф Плющ — шизофренік і зараз у лікарні.

Тому Олег був здивований, побачивши мене на суді.

Одного зі свідків, сина генерала, я раніше якось уже бачив. Авантюрист. Умовляв мене зайнятись створенням підпільної терористичної організації. Я тоді його висміяв, а на слідстві свої плани він приписав Олегові й мені. Дивно, що ці його свідчення на суді так і не зазвучали…

Олегову матір попередили, щоб вона зі мною не зустрічалась, а то Олегові буде гірше.

Я злітав у Москву по самвидав.

Нарешті прочитав книжку Роя Медвєдєва про Сталіна. Багато фактичного матеріалу з історії сталінізму, але прагнення нетенденційності, об’єктивізму викладу і принципова аконцептуальність призвели до того, що Рой трактує сталінізм необ’єктивно, близько до Хрущова.

На відміну від хрущовської, це думка чесна, але несмілива. Відчувається бажання не бачити причин глибших, ніж ізоляція країни, підірвані війною виробничі сили і т. д. Я прийшов до висновку, що це ще один вид немарксиста, який вважає себе за марксиста. Адже марксист у своєму аналізі має бути безжально сміливий. Якби Медведєв пом’якшував свій аналіз зі страху перед КДБ, тоді це інша річ. Проте він сміливий у діях і недодумує, мабуть, щиро.

Мої ілюзії. Коли на колоквіумі «Сталін — продовження чи заперечення Леніна?», організованому Міттераном, почув посилання Жореса Медведева на слова брата, що Сталін — просто божевільний, то зрозумів, що це гірше, ніж недодумання, й змушений був публічно глузувати з такого «марксизму», бо тоді й царат треба реабілітувати, бо й Петро I, й Іван Грозний були божевільними.

Москвичі отримали тюремні записи П. Г. Григоренка. Побиття, Цинічні заяви тюремників про те, що смерть його їм дуже бажана.

Цинізм як метод впливу на психіку політв’язнів було проаналізовано у статті Іво Понделічека «Як вбити людину як особистість», яку О. Фельдман переклав з «Літерарних листів».

Від імені групи комуністів я написав листа у газету «Уніта» (копії «Юманіте», «Морнінґ Стар», кардиналові Кеніґу, Луї Араґону, Бертранові Раселу, Жану-Полю Сартру, Генріхові Бьолю, докторові Споку і пані Кінґ). Короткий зміст листа було вміщено у «Хроніці» № 12. У листі були докори західним комуністам, які надто м’яко критикують дії КПРС. Я також намагався змалювати становище країни в цілому і закликав комуністів розробити наукову теорію сучасного суспільства.