У карнавалі історії. Свідчення

— Самі доводите людей до безстидства! Нащо ж мені вас соромитись, безстидних баб?

Ця думка поступово привчає не звертати на медсестер уваги.

Привели новий етап. Санітари повідомляють:

— Політичний. Із Києва.

Кидаюсь у коридор.

Знайоме обличчя із козацькими вусами. Згадую його, як він читав свої хитромудрі філософські вірші.

Він простягає руку:

— Василь Рубан.

Так і є — молодий київський поет. Але за що? Вірші його — аполітичні. Він належав до групи молодих поетів-філософів: Кордун, Григорів.

У коридорі з’явилася Елла Петрівна:

— А, встрєтілісь?! В палату. Санітари, пачєму пазволілі вийті Плющу в карідор?

Цього ж дня мене переводять на другий поверх.

У палаті відразу ж питають статтю.

— А, політик? Сьогодні тільки-но перевели звідси Плахотнюка, киянина.

Поруч старий, знайомиться:

— Мальцев. Я також політичний. Громадянин США.

Мальцева всі називають містером.

Містер тяжко хворий. Розпад свідомості. Але в чомусь залишився Людиною. Не любить мату, культурний у поведінці. Щодня пише скарги в прокуратуру, в КДБ, звинувачуючи лікарів у тому, що вони спільно з його колишньою коханкою труять його ліками. Мовляв, через нього вбили Кеннеді. Міліція покрала все золото, яке він вивіз із США.

Якийсь родич привозив йому передачі. Все з’їдали санітари за те, що начебто передавали його скарги на волю.

Коли над лікарнею пролітав літак, містер хапав рушника і махав ним у віконце з криком:

— Американці!!! Кидайте на цих фашистів атомні бомби!!! Хай уся ця клята країна згорить!!!

До мене як до антирадянщика він добре ставився.

Зрештою, до політичних добре ставляться майже всі хворі і більшість санітарів.

Не встиг я освоїтися з палатою, як мене перевели у «надзорку», тобто палату з найтяжчими хворими, агресивними, з нападами, з тими, що вмирали від одних чи інших фізичних хвороб.

Тут я познайомився з Борисом Дмитровичем Євдокимовим. Євдокимов — колишній радянський розвідник, у Німеччині став членом НТС. Письменник. Багато відсидів за Сталіна. Працював журналістом у Ленінграді. Літня людина, фізично хвора — астма, щось із серцем.

Морально пригнічений: йому прямо сказали, що випустять нешвидко. Він визнав, себе за хворого, визнав свою провину перед державою. Але це не допомагає.

Я цілими днями просиджував у нього на ліжку і розмовляв на найрізноманітніші теми: про живопис, літературу. Багато сперечалися, бо у поглядах ми були далекі одне від одного. Інші політичні дивувалися з нашої дружби. З Євдокимовим мене посадили навмисно. Так як Н. Строкату на засланні в одній хаті з російською фашисткою). Його не любили ні політики, ні психи, ні санітари, ані лікарі. Одні за ленінградський снобізм, інші — за неохайність. Лікарі не сумнівалися, що між нами буде бійка. І справді, наші дискусії закінчувалися однаково — я обзивав його імперіалістом, фашистом, він мене — комуністом і мазепинцем. «Ну, нічого, Суворов встане». — «Нє, не встане, капут вашій імперії». І все-таки в обох вистачало клепок, щоб не дати лікарям ще однієї зброї проти кожного. Ми годинами вели «інтелектуальні» бесіди. Неохайність його була викликана хворобою, що наростала. Лікарі явно не хотіли серйозної експертизи. А може, й знали, що рак, та чекали, коли розростеться незворотно? Як це було і з Нєкипєловим.

Елла Петрівна (хворі називають її Ельзою Кох або Еллочкою Людоїдкою) декілька разів мене запитувала:

— Пачєму ви дружитє с етім нєгадяєм, фашистам?

Санітари і медсестри розпускали про Євдокимова усілякі брудні плітки. Особливо діставалося йому за «смердючий» сир камамбер.

Еллочка Людоїдка частенько говорила:

— Ви же культурний чєлавєк, а такой жадний. Ваша жена прівозіт гнілой сир, а ви єво єдітє.

Я намагався їй пояснити, що в Європі такий сир їдять цілком культурні люди. Побачивши, що між нами клинця не увіб’єш, мене перевели назад у попередню палату. А оскільки ми зустрічалися в туалеті і харчувались разом, санітарам було наказано не допускати наших зустрічей. Але санітари рахувалися зі мною як з політичним. До того ж, і від Євдокимова, і від мене їм перепадали продукти з передач.

Ще як ми були в одній палаті, медсестра сказала хворим, що ми — жиди, антирадянщики і заважаємо лікувати хворих. На це купився тільки один, тяжко хворий. Він став кричати, що ми своїми антирадянськими розмовами заважаємо йому спати.

Ще один хворий, що зґвалтував і вбив п’ятирічну дівчинку, доносив наглядачам і санітарам про те, що ми ховаємо у себе тютюн.

Взагалі Еллочка, як і решта лікарів, хоча й погано ставилася до донощиків, залюбки користувалася їхніми доносами.

Ні з того, ні з сього когось карають… Санітари повідомляють: такий-то стукнув… Те, що багато доносів — брехня, лікарів не цікавило. А оскільки лікарі формально не карають, а призначають «лікування», то спробуй опротестуй. Та і за протест можуть покарати.

Кара: прив’язують ременями до ліжка (від декількох годин до доби), підвищують дозу нейролептиків, санітари б’ють.

Медсестри прямо кажуть:

— Ось за це дістанеш галоперидол.