Читаем У карнавалі історії. Свідчення полностью

Моїх злодіїв не чіпають і дозволяють робити, що завгодно (бояться, що самі попадуть у табір і там зустрінуться з жертвами). Ставлення до злодіїв поширюється і на мене, їхнього приятеля.

Прочитав у О. Забужко про зміну ставлення професійних злочиців до політичних. Абсолютно точно. Коли я запитав у Миколи, чому вони почали інакше ставитись до нас, бо ж називали фашистами, він аж захлинувся: «Бреше він, твій Солженіцин. Це лише суки були проти політиків. Ми повставали разом з політиками».

Один із санітарів питає мене, чи не треба чогось. Я розпитую про порядки, про методи боротьби політичних з адміністрацією.

— Тут вседозволеність. Якщо будеш заїдатися з лікарями, медсестрами чи санітарами — кінець. Заколють ліками, санітари будуть бити і не пускати в туалет. Усі політики мовчать і ти мовчи собі.

— Ліки які дають політикам?

— Всякі. Кому легші, кому трохи тяжчі. Аби галоперидол чи мажептил не давали.

Як діє галоперидол, я бачу по співкамерниках на карантині. («Але чому дають на карантині? Адже ж ще не з’ясували, яка хвороба, не знають протипоказань…»)

Один весь корчиться від судом. Не може лежати, звівся. Голова скрутилась набік, очі вирячені. Другий задихається, висунув язика. Третій кричить, кличе медсестру, просить коректор — ліки, що знімають фізичні наслідки галоперидолу.

Виявляється, що галоперидолу дають так багато, щоб залякати, зламати волю до опору і виявити симулянтів. Мої злодії журяться — оце так втрапили! На перший же день здався той, що симулював втрату пам’яті (не пам’ятав свого прізвища, дат, справи своєї). Попросився до Елли Петрівни на прийом — признаватись.

Наступний день справив на мене ще гнітючіше враження. Прокинувся рано — поруч били мого опікуна Олега двоє санітарів. Він не опирався (боявся, що покарають ліками). Обоє санітарів били з усієї сили. Олег лише бурмотів:

— У таборі ж зустрінемось… Жаліти будете…

Удари стали жорстокіші.

Натішившись перемогою, санітари пішли.

— За що вони тебе?

— В туалет домагався, курити хотів.

(Курити дозволено пускати лише тричі на день.)

Вранці мене потягли до лікаря.

Елла Петрівна розпитувала про справу: що писав, кому передавав, навіщо займався антирадянщиною.

Я заперечував антирадянську спрямованість своїх статей, розповідав зміст.

Вона слухала неуважно. Час від часу робила позначки.

Увірвався санітар.

— Хворий намагався мене побити. Збудився.

Елла Петрівна:

— Дать сєру. Пєрєдайтє сєстрє.

Санітар пішов, а Елла, наче нічого й не сталося, допитує мене.

— Как атнасілась ваша жена к вашим пісаніям?

— Ніяк. Вона політикою не цікавиться.

— Но вєдь ана відєла, што ви што-то пішетє? К вам кто-та прієжжал, ви єзділі в Маскву, ва Львов, в Адєсу. Гдє ви дєньгі на ета бралі? Вєдь ви нє работалі.

— Друзі допомагали…

— Значіт, у вас била падпольная арганізация і касса дєнєжная?

— Ви — слідчий чи лікар? На запитання лікаря я відповідатиму, на запитання слідчого — ні.

— Харашо. Ви на всє наши вапроси атвєтітє, єслі хатітє вийті атсюда на волю.

Прийшов до палати. Там галас, гармидер. Хворий, якому призначили сірку, пробував повіситись у туалеті.

Зайшла Елла на галас.

— А, павєсітся захатєл?… Нє вийдєт.

Мої злодії намагаються пояснити їй, що не він бив санітарів, а вони його.

Вона викликає тих, що взялись пояснювати до себе: призначає сірку, декому — галоперидол.

Усі злодії зізнаються в симуляції. Усі, окрім одного. Цей вважає, що табірне начальство свідомо хоче запроторити його в психушку, оскільки він знає його таємниці. Я співчутливо його розпитую і з’ясовую для себе, що цей-таки хворий. Манія величі та переслідування.

(Усіх моїх товаришів по етапу через декілька місяців випустили у табір, попередньо «полікувавши» ліками. Але симулянтів пізніше, ніж цього несимулянта.)

До Олега прийшли вибачатися санітари:

— Ми ж не знали, що ти справжній злодій. Думали, псих.

І з цього дня наше становище різко поліпшується.

Зникає голод на махорку — санітари приносять її багато. Пускають нашу групу в туалет коли завгодно, якщо сестри не бачать і немає Елли Петрівни.

Але мене пригнічують муки тих, що корчаться навколо від судом, від галоперидолу.

Політичні передали мені пораду, щоб я визнав себе за божевільного і покаявся (тільки не письмово). Це мене дивує. Про декого я раніше чув як про дуже сміливих людей. На мене вони вже чекали. Хтось декілька місяців тому бачив у лікаря наказ: «Не дозволяти Плющеві спілкуватися з Плахотнюком». Значить, іще до суду лікарям було відомо, що приїде особливо небезпечний.

У палаті шум, гам. У кутку — пасивний педераст. До нього щодня підходять санітари і наглядачі, розпитують про «зносини»:

— Приємно? Не боляче? А як ти перший раз? А мені не даси?

Педерастові дають великі дози галоперидолу. А тут ще й щоденні знущання. Знущаються з нього і хворі. Я намагаюся заступитись:

На мене сердяться мої злодії:

— А тобі що, шкода підера?

— Так.

— Оцього півня, козла, Машку смердючу?

І справді він увесь брудний, обірваний, жалюгідний…

Та ми всі теж ходимо в порваних кальсонах і сорочках.

Спочатку я соромлюсь перед медсестрами, бо кальсони не тримаються, без ґудзиків, без зав’язок.

Але потім озлоблено думаю:

Перейти на страницу:

Похожие книги

Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище
Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище

Настоящее издание посвящено малоизученной теме – истории Строгановского Императорского художественно-промышленного училища в период с 1896 по 1917 г. и его последнему директору – академику Н.В. Глобе, эмигрировавшему из советской России в 1925 г. В сборник вошли статьи отечественных и зарубежных исследователей, рассматривающие личность Н. Глобы в широком контексте художественной жизни предреволюционной и послереволюционной России, а также русской эмиграции. Большинство материалов, архивных документов и фактов представлено и проанализировано впервые.Для искусствоведов, художников, преподавателей и историков отечественной культуры, для широкого круга читателей.

Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев

Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное
Русская печь
Русская печь

Печное искусство — особый вид народного творчества, имеющий богатые традиции и приемы. «Печь нам мать родная», — говорил русский народ испокон веков. Ведь с ее помощью не только топились деревенские избы и городские усадьбы — в печи готовили пищу, на ней лечились и спали, о ней слагали легенды и сказки.Книга расскажет о том, как устроена обычная или усовершенствованная русская печь и из каких основных частей она состоит, как самому изготовить материалы для кладки и сложить печь, как сушить ее и декорировать, заготовлять дрова и разводить огонь, готовить в ней пищу и печь хлеб, коптить рыбу и обжигать глиняные изделия.Если вы хотите своими руками сложить печь в загородном доме или на даче, подробное описание устройства и кладки подскажет, как это сделать правильно, а масса прекрасных иллюстраций поможет представить все воочию.

Владимир Арсентьевич Ситников , Геннадий Федотов , Геннадий Яковлевич Федотов

Биографии и Мемуары / Хобби и ремесла / Проза для детей / Дом и досуг / Документальное