Читаем У карнавалі історії. Свідчення полностью

Тільки-но появлялася передовиця в «Правді» або нова промова Брежнєва, Ширяев виправляв свої тези, щоб іти в дусі генеральної лінії. Проте коли він приліпив до своєї дисертації напади на Дубчека та інших «опортуністів», я чисто фізично не зміг їх записувати. Спитав у нього: «Ви читали чехословацькі газети? Ви читали „Програму дій“, зустрічалися з членами чехословацької компартії?» Ширяев обурився. «Не можна ж так сліпо всьому довіряти після XX з’їзду! — заявив я брутально. — Філософ мусить самостійно думати». На тему згладжування класових меж я навів зарплату моєї матері — шістдесят рублів на місяць — і платню міністра освіти. На цьому моя кар’єра у філософа закінчилася. На моєму процесі він давав свідчення на користь звинувачення про мої антирадянські висловлювання.

Поки я досліджував падіння Тичини, мене викликали до адвоката Кржепіцького. Той повідомив, що його найняла моя дружина, і що оскільки мене направили у психлікарню, то він буде мене захищати сам. Я заявив йому, що не був готовий до цієї розмови. Але хочу, щоб на суді він не визнавав антирадянської спрямованості моїх статей, доводив, що вони були конституційні, вимагав нової експертизи за участю наших психіатрів.

Почувши від мене слово психушка, він зробив зауваження:

— Навіщо ви, культурна людина, користуєтесь жаргоном кримінальників?

Після такої дуже істотної юридичної поради він став мені нудний (більше адвоката я не бачив).

У день ювілею Леніна ми розважались анекдотами про Леніна. Кожен показував мавзолей — язичницький пантеон фараонові, трупові загиблої революції, де солдати-автомати, роботи змінюють нелюдськими ритуальними рухами варту, дивляться, не кліпаючи. Культ мертвяка з мертвою, механічною обрядовістю, красивістю роботів, нелюдів. Який символ омертвления ідеї, перетворення її на язичницьку релігію мумій!

Роль сміху в основному зводиться до боротьби зі страхом, зі смертю, з усім застарілим, з усім, що омертвлює. Ось звідки починається цей карнавал анекдотів про партію, про вождів, про ідеї. Анекдот і пісні Галича проробляють більшу роботу очищення від старого мотлоху, аніж увесь самвидав. Вони очищають місце для нової серйозності, нової боротьби живих ідеологій, покінчивши з мертвою ідеологією вождів.

Кажуть, сміх Рабле підготував Французьку революцію. Жовтневу революцію супроводжували усілякі всенародні буфонади, сатира.

Новий сміх — анекдотів, самвидавівських сатириків готує нове очищення суспільства від бруду найрізноманітніших упереджень.

Щоправда, карнавалізацію запроваджували зверху ще Грозний та Петро І. Та це була карнавалізація глуму, наруги над живими людьми — з кров’ю, зґвалтуванням, приниженням.

Запровадивши опричне веселе глумління з бояр, Іван Грозний забороняв світські пісні, скомороство, гуслярів, гру в кості (і навіть у шахи). Це були веселощі згори, сміх над нижчими, сміх принизливий і садистський. Те саме було й у Петра І.

Так само по-садистськи сміялись Сталін і Берія. Це був сміх катівський, сміх, що не визволяє.

Справжній сміх — сміх не згори, а знизу, народний — з того, що гнітить народ, заважає його свободі.

Трапилась газетка з віршами Євтушенка. Він досі поводиться з Советами двоїсто — то крамольний віршик у самвидав, то щось високопартійне складе.

Ще до арешту я написав статтю «Камо грядеши, Євгенію Евтушенко?», де звинувачував його в боягузливій «громадянській поезії»: він мужньо захищає негрів та чилійців, таврує тюрми десь там, а про власні тюрми не пише. Евтушенко як поет вже здох, як і багато його попередників, що плазують перед владою.

За цієї влади талант гине, якщо він не бореться з нею, якщо підкоряється її вимогам.

У травні мене перевели в іншу камеру, до нового однокамерника. Хабарі, спекуляції, контрабанда, валюта. Товстий, жирний парубійко відразу ж спитав мене:

— Політик?

— Так.

— Я тут з одним 15 днів сидів, з Лисовим, філософом. Так він мене вигнав — не любить мату.

— Я теж не люблю, та якось витерплю.

Спочатку ще можна було з ним терпіти. Він читав, я писав про гру. Коли він заважав, я просив годину-другу зачекати. Але з кожним днем він розперерізувався все більше:

— У мене довідка психопата. Що хочу, те й роблю.

Горлав ідіотські огидні частушки. Розповідав, як ґвалтуватиме дочку слідчого, як підсмажить всю його родину і їстиме.

Потім пішли фашистські промови. Почав писати донос на тих, хто в одній з ним справі.

Я йому заявив, що він сам себе губить. Посвідчивши на них, він спровокує свідчення на себе.

— Взагалі-то я розумію, що ті, хто у твоїй справі, такі ж гади, як і ти. Але ж нащо продавати?

— Все одно жидівські морди мене продадуть.

Після цієї розмови він зовсім знахабнів, кричав найбезглуздіші матірні пісні, псував повітря, срав тут же в камері — і все мені на зло.

Більше місяця я не витримав і зажадав, щоб нас розвели.

Тиждень я пробув в одиночці.

ПСИХУШКА

Пришлаи голову отчаянием занавесиламысль о сумасшедших домах.В. Маяковский. «Облако в штанах»

16 липня 1973 року.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище
Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище

Настоящее издание посвящено малоизученной теме – истории Строгановского Императорского художественно-промышленного училища в период с 1896 по 1917 г. и его последнему директору – академику Н.В. Глобе, эмигрировавшему из советской России в 1925 г. В сборник вошли статьи отечественных и зарубежных исследователей, рассматривающие личность Н. Глобы в широком контексте художественной жизни предреволюционной и послереволюционной России, а также русской эмиграции. Большинство материалов, архивных документов и фактов представлено и проанализировано впервые.Для искусствоведов, художников, преподавателей и историков отечественной культуры, для широкого круга читателей.

Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев

Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное
Русская печь
Русская печь

Печное искусство — особый вид народного творчества, имеющий богатые традиции и приемы. «Печь нам мать родная», — говорил русский народ испокон веков. Ведь с ее помощью не только топились деревенские избы и городские усадьбы — в печи готовили пищу, на ней лечились и спали, о ней слагали легенды и сказки.Книга расскажет о том, как устроена обычная или усовершенствованная русская печь и из каких основных частей она состоит, как самому изготовить материалы для кладки и сложить печь, как сушить ее и декорировать, заготовлять дрова и разводить огонь, готовить в ней пищу и печь хлеб, коптить рыбу и обжигать глиняные изделия.Если вы хотите своими руками сложить печь в загородном доме или на даче, подробное описание устройства и кладки подскажет, как это сделать правильно, а масса прекрасных иллюстраций поможет представить все воочию.

Владимир Арсентьевич Ситников , Геннадий Федотов , Геннадий Яковлевич Федотов

Биографии и Мемуары / Хобби и ремесла / Проза для детей / Дом и досуг / Документальное