У карнавалі історії. Свідчення

Я написав заяву в Адміністративний відділ ЦК КПРС (довго вагався — адже така заява визнає де-юре те, що всім відомо як де-факто: все в країні залежить не від Рад і не від уряду, а від партійної верхівки) на ім’я Генерального Прокурора Руденка, Прокурора з нагляду за КДБ. Я описав, як проводилось слідство, як з 1969 року готувалась психіатрична розправа. Я вимагав, щоб було проведено додаткове обстеження: електрофізіологічне (у книжках Снєжневського воно згадується як один з методів діагностування), біохімічне та інші, оскільки одних допитів — до того ж проведених необ’єктивно — замало. Я також вимагав свого представника в комісії експертів і проведення експертизи у стаціонарних умовах.

У заяві начальникові Лефортівської тюрми я вимагав пояснити, на яких підставах мене тримають у тюрмі, і запитав, чи є відповідний дозвіл Президії Верховної Ради СРСР.

Через день до камери зайшов начальник і заявив, що слідчий вже послав Руденкові своє прохання продовжити термін проведення слідства у моїй справі.

17-го мене викликали у кабінет прокурора з нагляду. Там сиділа група людей, серед них Лунц і жінка-психіатр, що розмовляла зі мною перед тим.

З-поміж усіх вирізнявся сивий чоловік з інтеліґентним обличчям. Вирізнявся він саме цим «інтелектом» на лиці.

Він пояснив мені, що це друга комісія, від Міністерства охорони здоров’я.

— А ви хто такий?

— Я — Снєжневський.

— А, чув. Віктор Некрасов писав до вас листа про Григоренка і отримав вашу відповідь.

— Так, я відповідав йому.

— Навіщо друга експертиза?

— На прохання слідчого.

— Дивно. Слідство зацікавлене в тому, щоб оголосити мене шизофреніком, а я сумніваюсь, щоб попередня комісія оголосила мене здоровим.

— Чому?

Я перерахував факти.

— Але ж ви також хотіли другої експертизи?

— Так. Стаціонарної, з об’єктивними обстеженнями, з участю психіатра, якому я чи дружина довіряли б.

Снєжневський почав сперечатись про об’єктивні обстеження, про довіру до психіатрів.

— Електроенцефалограми нічого не показують. Тести так само, як і біохімія.

Я послався на його ж праці.

— Ви ж, Леоніде Івановичу, самі досліджуєте методом структурного аналізу. А в психіатрії структурою є симптомокомплекси.

Почались суперечки про структуру, про об’єктивізацію її аналізу.

— Але чому немає психіатра, якому б я довіряв?

— А чому ви нам не довіряєте? Ви ж нас не знаєте.

— Знаю з самвидаву. Наджарова, Морозова, вас і професора Лунца інтеліґенція досить добре знає.

— Призначення психіатра залежить від слідчого. А він вважає, що наша комісія досить компетентна.

— Але ж є закон, що дає мені й дружині право мати свого представника в експертизі.

— Я думаю, що ви плутаєте закон, хибно його тлумачите.

Снєжневський почав розпитувати про демократичний рух, про Ініціативну групу.

Я завагався. Відмовитись від розмови на знак протесту, що немає свого психіатра? Що це дасть? Без мене щось напишуть та ще й впишуть манію переслідування, маячню у поводженні. А так все-таки я дам відповіді, які суперечитимуть діагнозові, і які використає адвокат.

Я пояснив, що демократичний рух бореться за продовження демократизації, яка почалася на XX і XXII з’їздах, і що я не вважаю себе за антирадянщика, бо я й мої товариші вимагаємо того самого, про що формально йшлося на цих з’їздах. Свободи, яких ми вимагаємо, записані в Конституції.

— Отже, ви вважаєте себе хрущовцем? Але ж ви про Хрущова писали дуже погано!

— Так, писав. На безриб’ї і рак риба. До того ж я повторюю: ми за розвиток половинчастих реформ Хрущова і проти повернення сталінізму.

— А в чому ви вбачаєте сталінізм у наш час?

Я перерахував: вторгнення у Чехословаччину, беззаконні суди, переслідування за участь у національному відродженні, за демонстрації, за самвидав і таке інше.

— Значить, ви — реформіст?

— Ви хочете поставити мені маячню реформізму?

— Ми нічого не хочемо ставити.

— Так, я за докорінні реформи у СРСР.

— І ви думаєте, що маленька жменька самвидавівців реформує країну?

— Ні. Все вирішить розвиток економіки і розвиток міжнародних відносин.

— Під докорінними реформами ви розумієте, як у вас написано, дозволити багатопартійність?

— Не тільки. Це й робітничі ради, і реалізація Конституції.

— Але ж у Конституції однопартійність.

— Формально багатопартійність не заборонена.

— Уявіть собі, що буде, коли дозволять інші партії — що з цього вийде?

— Дивно. Буржуазні держави не бояться своїх компартій, не бояться творів Леніна, газети «Правда», а у нас всього бояться. Що ж це за ідеологія, що боїться інших ідеологій? А хвалиться ж своєю непереможністю. Дивно — більше ніж 55 років минуло, а думають, що населення перейде на бік капіталізму, якщо почитає Каутського чи Рузвельта.

— А що за роботи ви писали в тюрмі?

— Я продовжував те, що ми з дружиною розпочали ще до арешту. Це структурний і психологічний аналіз ігор. Я хотів би, щоб те, що я написав, передали моїй дружині, а вона б показала іншим фахівцям. Я хотів би продовжити цю роботу і в психушці.

— Ну, знаєте, там вас лікувати будуть.