У карнавалі історії. Свідчення

Модель середовища будується на фактах. Фактів завжди не вистачає для створення моделю, тому вона добудовується за допомогою деяких логічних, етичних і естетичних принципів (тому можна говорити про логічні, етичні й естетичні настанови).

Одні й ті ж факти звичайно пояснюються як гуманістичні, так і антигуманістичні. Отже, істина сама собою не заперечує Добра. Прямування ж до Добра може стати перешкодою на шляху до пізнання Істини, а значить, і на шляху до досягнення реального Добра, якщо носії Добра боязкі, якщо вони бояться фактів. Одначе перешкоди, які вносять моральні настанови в процес пізнання, не закладені в цих настановах.

Правда-справедливість може вказати шлях пошуків правди-істини, не перекручуючи істини. При виборі поміж «тьмою низьких істин» і «підіймаючим обманом» ми віддаємо все-таки перевагу «істинам», але з тенденцією в бік «підіймаючих» нас істин, намагаючися вийти за межі цієї суворої дилеми. Цю перевагу можна визначити як примат «настанови на істину», який в пласкості етики означає примат реальної справедливості над справедливістю відчуженою від реальности в царину міту — над мітичною справедливістю.

Цим одначе не вичерпується проблема взаємозв’язку етики і гносеології. Можливий такий вплив етичної настанови на пізнання, коли модель дійсности, формально викривляючися під впливом настанови, по суті, віддзеркалює дійсність глибше, розкриваючи в ній такі спроможності, які спочатку здавалися неіснуючими, недійсненними. Прикладом може служити «віковий парадокс»: недосвідчена молодість ставить цілі, нездійсненні з погляду мудрої старости, і бувають випадки, що вона їх досягає. Це пояснюється особливістю людського пізнання. Пізнаючи середовище, суб’єкт змінює його під час самого акту пізнавання. Тим то настанови, які лежать в основі його пізнання, можуть впливати на середовище, відкриваючи в ньому нові можливості та шляхи до їх здійснення.

Таким чином, навіть утопійність етичної настанови у відомих межах може впливати на середовище в напрямі Добра — в підіймаючім нас обмані окриваються зародки майбутніх істин.

4. Приклади етичних настанов.

а) Настанова на мотиви Другого.

Якщо Другий виконав дію, яка нам неприємна, то наша реакція залежить не стільки від самої дії, скільки від настанови на оцінку як результатів дії, так і мотивів Другого. Якщо настанова не добра, то негативні для нас наслідки тієї дії будуть перебільшені, а мотиви дії вважатимуться негативними. Існує навіть категорія людей, що має хибу, яку умовно можна назвати «підлістю мислення». Люди з підлим мисленням помічають і запам’ятовують здебільшого негативні вчинки їх ближніх, а зустрінувшися з Добром, пояснюють його користолюбними, підлими мотивами. Специфічним випадком підлого мислення є антисемітське мислення (загальніше — расистське) — мислення, що базується на підсвідомій чи свідомій аксіомі-настанові: «Усе зло в світі від жидів (негрів, жовтих і т. д.)».

У радянській літературі яскравими плодами такого думання є твори Шевцова і Кочетова (ми не говоримо про ідейні позиції цих літераторів — Бєнюх і Сурков майже такі ж реакційні — але в їхніх творах немає патологічного смакування підлістю, яким відзначаються кочетови).

Реакція на негативну настанову, природно, буває лише негативна, що немов підтверджує вихідну настанову, підсилюючи її. Таке явище — це окремий випадок загальнішого правила: в основному настанова впливає (якщо впливає) на дійсність в напрямі наближення дійсности до настанови.

Відхилення від цього правила, очевидно, пояснюються зовнішніми щодо системи «Я — середовище» причинами — на поведінку середовища впливаємо не лише ми. Звертаючися до Добра в Другому, я провокую в ньому добро, звертаючися до злого в Другому, я провокую як у нього, так і в себе зло.

Отож, як з моральних, так і з суто прагматичних міркувань гідніша й навіть зручніша така схема аналізи мотивів Другого: спочатку приймається гіпотеза добрих мотивів, а лише тоді, коли досвід заперечує її, є сенс звернутися до гіпотези злих мотивів: «І не думайте, що Ваш вчинок змусить нас у майбутньому відмовити в допомозі людям, які потребуватимуть її» (П. Григоренко).

Дійсність, одначе, складна, і можливі ситуації, коли «добра гіпотеза» надто рискована. У таких ситуаціях дійсність вимагає передусім передбачити злі мотиви й поробити відповідні протизаходи. При цьому добра настанова полягає в тому, щоб протизаходи мали попереджувальний характер, не викликаючи злих емоцій до здогадного носія зла.

б) Настанова у внутрішньополітичній боротьбі.

Історія революційних рухів показує, як швидко однодумці стають ворогами один одному. І не лише об’єктивні умовини винні в цьому.