У карнавалі історії. Свідчення

На 5-му курсі постало питання про дипломну роботу. Я був знайомий з математиками Інституту фізіології. Вони запропонували мені тему «Математичні методи діагнозу психічних захворювань». Заступник завідувача Лабораторії математичного моделювання запропонував таку ідею. Я у дипломній роботі розроблю математичну модель утворення понять. Потім ми разом зробимо кібернетичну машину, яка створюватиме поняття. Потім він почне руйнувати ті чи інші ланки машини, щоб дослідити причини тих чи інших помилок у поняттях. Це й буде модель «психічно ненормального утворення понять». Порівнявши машинні захворювання з реальними, вдасться знайти механізм психічних хвороб. Я тоді майже нічого не розумів у кібернетиці, але фантастичність задуму мене вразила. Адже для того, щоб створити досить серйозну модель утворення понять, потрібна багаторічна праця цілого інституту.

Але тема мене зацікавила, і ми, троє математиків, подались у психлікарню ім. Павлова, щоб на власні очі побачити, як ставиться діагноз захворювання.

Нас зустрів професор Фрумкін, людина розумна й чесна. Він та ще декілька лікарів запропонували нам побути на засіданні комісії, яка встановлює діагноз.

Спочатку нам розповіли історію хвороби. Хвора, лікар-гінеколог, багато років працювала у цій же лікарні. Рік тому хворі жінки почали на неї скаржитись. Вони казали, що вона поводиться з ними цинічно, робить брудні сексуальні пропозиції і т. п. На ці скарги не звернули уваги, вважаючи їх за прояв маячні.

Але коли скарг ставало все більше, їх перевірили і виявили ще похмурішу картину, аніж та, що вимальовувалась зі скарг. У хворої, окрім сексуальної патології, — манія переслідування. Вона каже, що її сусіди — англійські шпигуни, які на завдання англійських імперіалістів підкидають їй у квартиру синіх клопів з довгими хвостами.

Загалом це дуже цікава тема — сюжет маячні хворих. Мені здавалось — ще до того, як я потрапив у психтюрму, — що в середньому маячня хворих відбиває суспільне свідоме й підсвідоме. Так, у середньовіччі маячня в основному стосувалась диявольських підступів, угод з дияволом і т. д. А у нас в країні, у наш час — підступи імперіалістів, сіоністів, ворогів народу, телепатія, радіонавіювання і тому подібне. Коли я потрапив у Дніпропетровськ, то на власні очі переконався у цьому. Безперечно, є і маячня, спільна для всіх країн і часів — насамперед усілякі сексуальні збочення.

Після того як ми ознайомились з історією хвороби, привели хвору. Виснажене обличчя, перелякана, розгублена.

Попросили її пояснити, чому вона перебуває у лікарні. Вона, жалібно посміхаючись, почала розповідати. Вона працювала у цій лікарні, потім здоров’я її погіршилось, і колеги вирішили, що їй треба відпочити. Навіть нам, математикам, було видно, що вона хоче ухилитись від питання, приховати від себе і від інших болючий для неї факт психічного захворювання (у нас в країні ставлення до психічно хворих з боку обивателя презирливе, і тому тим, хто захворів, психічно важко примиритися з тим, що вони потрапили у найбільш зневажену категорію людей — гірших за вбивць, розбещувачів дітей і т. д.).

На пряме запитання лікаря, чому її поклали саме у психлікарню, вона відповіла, що у санаторій потрапити складно, а колеги виявили свою доброту й допомогли влаштуватись у «Павловку» (так називають лікарню кияни). Лікар попросив хвору розповісти нам про її сусідів. Вона відгукнулась про сусідів дуже коротко і дуже добре. Ми перезирнулись (тільки у психушці я зрозумів, що хворі часто інтуїтивно відчувають, чого не можна говорити лікарям, щоб не дати фактів для діагнозу).

Фрумкін попросив її пояснити прислів’я «за деревами лісу не видно». Вона, не задумуючись, пояснила, що коли підійти до дерева надто близько, то воно заступить решту дерев. Потім я довідався, що таке пояснення свідчить про «конкретність мислення». Але й без того було видно, що це симптом хвороби.

Наступне запитання: «Відгадайте загадку — мішок на вугілля, але білий». Ми знову перезирнулись: ніхто з нас не міг цього відгадати. Звичайно, хвора так само відповіла, що не знає.

Виявилось, що це мішок з-під борошна! Наш шеф, завідувач лабораторії моделювання, прошепотів, що він підозрює, що самі психіатри трохи ненормальні. (У психушці це мені часто спадало на думку.)

Хвору попросили відняти 13 від 81. Поки ми подумки підраховували, вона відповіла. Правильно. Потім знову від результату треба було відняти 13. Відповідь знову правильна і знову швидше за математиків. Втретє віднімати вона відмовилась, бо їй набридло (як виявилось, кожен з нас також вирішив, що з нього досить).

Хвору вивели.

Лікарі почали дискутувати. Професор Фрумкін сказав, що це типова шизофренія, і вказав на відповідні ознаки. Десь у популярному журналі я читав про шизофренію, і тому зрозумів, що діагноз надто вже розпливчастий, бо видів шизофренії дуже багато. Для того, щоб призначити подальший метод лікування, сказати «шизофренія» явно не досить.

Інший лікар заперечив Фрумкінові і довів, що перед нами типовий випадок МДП (маніакально-депресивного процесу).