У карнавалі історії. Свідчення

Третій лікар доводив, що це ПП (прогресивний параліч).

Фрумкін підсумував: «Ось бачите, у якому становищі сучасна психіатрія». Ми розуміли, що вибрано було особливо складний випадок, що лікарі дещо згущують фарби, щоб загітувати математиків зайнятись психіатрією. Та все-таки враження від експертизи було гнітюче.

Чи міг я тоді думати, що сам потраплю до рук психіатрів, причому більших невігласів, більш недобросовісних, лікарів-злочинців?

Державні іспити в університеті закінчились. Мене направили на роботу вчителем у середню школу викладати математику. Мені зовсім не хотілось повертатись до школи, і я почав шукати роботу в науково-дослідних інститутах. Тут мені пощастило. Я був знайомий з начальником Лабораторії застосування математичних і технічних методів в біології й медицині, кандидатом технічних наук Антономовим. Антономов захоплювався йогою, ми познайомились на одній з моїх доповідей про телепатію. Дізнавшись, що я шукаю роботу, він запропонував піти до нього, обіцяючи велику свободу вибору щодо тематики моєї роботи, а також підтримку в організації досліджень з телепатії (у позаробочий час).

Під час розмови про моє працевлаштування я помітив, що він чомусь вагається. Я здогадався, і прямо запитав його, чи не про п’яту графу йдеться. Він, бентежачись, підтвердив мій здогад. Я запевнив його, що у мене ні краплі єврейської крові. Ми пожартували з антисемітизму адміністрації і на цьому завершили розмову.

Коли я вже працював у лабораторії, то часто стикався з подібними випадками. Приходить влаштовуватись на роботу людина з єврейським обличчям. Начальник, людина досить ліберальна, не наважується заглянути у паспорт і тому пропонує йому прийти за тиждень. Після того як расово сумнівний пішов, всі присутні намагаються визначити, єврей чи ні. Якщо вирішують, що єврей, то через тиждень йому повідомляють, що місць у лабораторії нема.

Я обурювався цією практикою, але більшість вважала, що хоча це й непорядно, але треба ж миритись із вказівками начальства.

Робота в лабораторії виявилась для мене нецікавою. Ми займались математичною обробкою даних з балансу цукру крові в організмі, біопотенціалами в «китайських точках» (точки, в які вставляють голки під час чженьцзютерапії), розпізнаванням мови за допомогою спеціальних приладів (як я прочитав пізніше у «Крузі першому» Солженіцина, цю роботу проводили ще в сталінських тюремних науково-дослідних лабораторіях і проводили її на вищому науковому рівні та з більшими успіхами без усілякої кібернетики).

Що ближче я знайомився з цими темами, то більше розчаровувався. Я переконався в тому, що можливості застосування математичного апарату в біології та психології обмежені. Наприклад, складаємо ми диференційні рівняння зміни рівня цукру в крові. Але, не кажучи вже про те, що оцінки рівня цукру в крові дуже грубі, самі рівняння вибираються емпірично, на основі примітивних біологічних ідей (складніші ідеї математичні обробці не піддавались). І хоча у своїх статтях ми писали, що можна поставити лікування діабету на математичну базу, я бачив, що це несерйозно. Так само невелике й теоретичне значення цих досліджень. Я тоді вперше зрозумів ленінський термін «математичний ідеалізм» — зникнення сутності речей, матерії за формулами. Спочатку треба розібратись у явищі в змістовому плані, а тоді вже формалізувати отримані дані. Так розвивалась фізика, і таким має бути нормальний розвиток будь-якої науки. У кібернетиці ж нерідко роблять навпаки: досить довільно створюють формули, а потім намагаються підігнати під ці формули експериментальні дані. Коли згодом я познайомився з економічними кібернетиками, то довідався від них, що в економіці ситуація ще гірша. (Більшість праць західних кібернетиків (їх я прочитав у перекладах) у галузі біології й психології мало чим відрізняються від радянських досліджень.)

Перший рік роботи в інституті був роком XXII з’їзду КПРС. На цьому з’їзді відкрито говорили про сталінізм. Ми вперше дізнались багато фактів з трагічної історії Жовтневої революції. Багатьом нарешті стало ясно, що Троцького, Бухаріна, Зінов’єва, Каменева та інших найближчих соратників Леніна обмовили (досі в офіційній історіографії є цілком абсурдна суперечність. З одного боку, Ленін — ґеній, непримиренний у ставленні до ворогів, з другого боку, майже всі його соратники — антикомуністи, ревізіоністи, опортуністи й тому подібне).