Читаем У карнавалі історії. Свідчення полностью

У карнавалі історії. Свідчення

Адвокат: — Це слово поширене.

Далі була звинувачувальна промова прокурора. Почав він з останніх постанов партії. Потім пов’язав хуліганство з політичними злочинами і нарешті поставив вимогу: 7 років.

Ми здригнулись від жаху.

Адвокат доводила, що злочину зовсім немає, є прикре непорозуміння, і вимагала виправдати.

Суд вийшов радитись. Хлопець заплакав. Мати його підійшла до нас і вибачилась за його вчинок. Ми самі мало не розревлися: це ж з нашої вини він отримає від цих… 7 років.

Вирок сповіщав: один рік умовно. Ми полегшено зітхнули — здалось, що не так вже й страшно.

Вийшовши з будинку суду, ми із соромом дивились одне одному в очі. Адже ж бандити — слідчий, суддя, прокурор, Шальме. Хуліган — ягня порівняно з ними. І ми були разом з бандитами проти ягняти…

Ми також зрозуміли, що і зараз легко відновити фальсифіковані процеси. Досить трьом мерзотникам домовитись між собою, і будь-кого неугодного владі легко посадити. Підтвердили б ми кастет, групове хуліганство, і хлопцеві дали б великий термін, тільки тому, що так «треба для блага населення».

Шальме я зустрів після 68-го року, коли вже на мене самого почала накочуватись загроза тюрми.

Він пізнав мене і дорікнув, що не приходжу.

Я пояснив, що тих, хто допомагає владі клепати фальсифіковані процеси, мені бачити не хочеться.

— Значить, хай хуліганять і вбивають?

— Ні. Але винна в цьому влада, ті, хто мучив вас і вашу дружину. Боротись треба передовсім з причиною хуліганства — кагебістами й міліцією, а потім вже з хуліганством.

Через півроку я дізнався, що Шальме — у психлікарні. Здається, параноя…

*

Ще більше вплинула на нас історія Авдієвої.

У 30-х роках, до війни вона товаришувала з Вірою Гнатівною Ґедройц. Віра Гнатівна — учениця знаменитого лікаря, дослідника Ру. Вчилась вона у Швейцарії, зустрічалась з есерами, меншовиками, більшовиками, з самим Леніним. Ру хотів залишити її у себе, але вона поїхала в Росію. Там завідувала царським госпіталем. Товаришувала з останньою імператрицею і до кінця життя зберігала до неї пошану й любов.

Під час громадянської війни Віру якось повели на розстріл — просто так, за дворянське походження. Врятував її начальник ЧК — він пізнав у ній лікаря, що переховував його від охранки в царському госпіталі.

Віра Гнатівна товаришувала з письменниками О. Толстим і М. Пришвіним, критиком Івановим-Разумніком. Писала спогади під псевдонімом Сергій Ґедройц. Вийшло три невеличких томи. Але тут, на нещастя, до неї звернувся з проханням письменник Костянтин Фєдін. Він захворів на туберкульоз легень і хотів поїхати лікуватись у Швейцарію. Вона написала до своїх швейцарських друзів і Фєдіна влаштували в санаторій. Його вилікували.

Готувався до друку 4-й том спогадів Віри Гнатівни. Фєдін прочитав, був незадоволений і… «заборонив».

За декілька років Віра Гнатівна отримала із Швейцарії запрошення очолити госпіталь Ру. У листі було сказано, що вона — найкращий хірург світу, і могла б, живучи у Швейцарії, багато зробити для розвитку науки.

Але Ґедройц не захотіла кидати Батьківщину, навіть таку, якою вона була в ті роки.

Вмираючи, вона попросила Авдієву та її чоловіка зберегти її листа. «Прийде час, коли любов до Росії не буде вважатися осуду гідною. І цей лист стане для Росії визнанням здобутків російської науки. Дайте мені слово, що збережете листа».

У 1938 році до Авдієвої прийшли. Знайшли листа Віри Гнатівни. Чоловіка Авдієвої забрали як «міжнародного шпигуна» — адже лист із Швейцарії, отже, міжнародний шпигун. Допитали чотирьох свідків. Тільки один дав погані свідчення — двірник. Якось узимку він розгрібав сніг. Чоловік Авдієвої, проходячи повз нього, сказав: «Яка тяжка у вас праця!» Двірник інтерпретував ці слова в НКВД як анти-радянську пропаганду.

На допитах чоловік Авдієвої тримався мужньо: жодного зізнання. Однокамерники назвали його «Христосиком»: безглуздо було мовчати на тортурах, всі радили признатись. «Христосиком» почали називати його і слідчі.

На допити слідчі приходили п’яні. Нудно, коли той, що під слідством, мовчить. Розважались тим, що кидали пляшки з-під горілки і вина в голову — хто попаде у «Христосика»?

Нарешті випустили: свідок тільки один, в’язень не признався. Попередили, щоб мовчав.

Прийшов додому, весь аж тремтів, змарнілий. Авдієва до нього — розповідай. Палець до уст і цілий день мовчав, показуючи на стіни, стелю, двері.

Вночі накрились ковдрою і… він розповів.

За тиждень Авдієва нагадала йому про клятву Вірі Гнатівні. «Христосик» благав забути. Змусила зателефонувати в НКВД (випускаючи, в НКВД пообіцяли повернути всі папери). Не дослухавши, слідчий закричав: «А,… твою мать Христову. Знов до нас захотілось?» Тут і Авдієва збагнула свою жорстокість.

10 років чоловік її потім вмирав від пролому черепа.