У карнавалі історії. Свідчення

Вивчення зв’язку ідеології та психології у Кочетова й Шевцова я відкладав для другої частини своєї статті, бо хотів спершу прочитати «Протоколи сіонських мудреців». Але де їх дістати? Замовив у москвичів, ленінградців і киян. «Майн Кампф» обіцяли. Особливо цікавила мене психологія сталінізму-фашизму. Обидва автори виявляють підлість свідомості — настанову на зло в іншому, презумпцію підлості. Яка ж альтернатива такій настанові? Настанова на добро в іншому. До цього висновку я прийшов через особистий досвід, спостереження за стосунками між товаришами та в родинах. Коли в родині починаються чвари, то обидві сторони звичайно чекають одна від одної поганого і провокують це погане своєю власною поведінкою. Це саме якоюсь мірою стосується і взаємин між партіями та державами.

Ці міркування оформилися під впливом статей про теорію настанови грузинського психолога Дмитрія Узнадзе. Він дав мені наукове підґрунтя. Висновок, до якого я прийшов — про роль доброї настанови — найкраще висловлено в англійській казці про Ведмежа, яке погрожує своєму віддзеркаленню у воді. Віддзеркалення відповідає йому тим самим. Коли ж Ведмежа всміхається, то й віддзеркалення всміхається. Нарешті я зрозумів, що «люби ближнього» має глибоке психологічне значення. Того літа я написав статтю «Етична настанова» про значення настанови в особистому й суспільному житті, бісівщини в народних рухах і моралі в політиці.

Дружина у цей час працювала над великою статтею про методику ігрової діяльності. Їхній Методичний кабінет ігор та іграшок затверджував на виробництво нові ігри, створював методику. Таня захопила в Одесу багато книжок з педагогіки і психології дошкільняти.

На цей час в неї на роботі почались неприємності. Директор почала поводитись із співробітниками по-хамськи. Не розуміючись глибоко на дошкільній педагогіці (вона потрапила на директорську посаду через те, що була сестрою одного із значних працівників апарату ЦК партії України), людина зі слабкою натурою, вона вдавалась до нечесних методів, заохочувала погані іграшки, замовляла роботи, для справи непотрібні. Становище погіршилось ще й через те, що незрозуміло через яку примху директорка взяла на роботу своїм заступником не тільки не фахівця, а, як згодом виявилось, особу авантюрну, кримінальну. Не розуміючи специфіки роботи, заступник намагався запровадити у стиль праці кабінету погрози, стеження, почав вигадувати для працівників непотрібні заняття (наприклад, запалився ідеєю виготовити великого розміру план республіки, на якому були б позначені підприємства, які роблять іграшки, — на це пішла купа грошей і море часу).

Працівники все частіше скандалили з обома начальниками. У відповідь посипались догани за спізнення, доручення писати за дуже короткий термін статті зі складних проблем дитячої психології.

Тані доручили написати роботу з сенсорного виховання. Тема її зацікавила. Вона заглибилась у дослідження професора Венгера про сенсорний розвиток дітей. Але через те, що вона не встигала, долучився я. Певний досвід з іграми в мене був: писав рецензії на так звані «настільні ігри на зразок шахів».

Коли я прочитав деякі з Таниних книжок, то побачив, що більшість із них — це або набір пишних фраз, або вузько методичні інструкції, часто нічим не обґрунтовані. Педагог повинен приймати їх на віру. Деякі з них суперечили здоровому глузду і моїм знанням з психології.

Ми надумали розробити, спираючись на висновки Венгера, систему ігор, яка б цілеспрямовано розвивала сприйняття дитини. Для цього треба було ґрунтовно розібратись у специфіці ігрової діяльності.

Проте не варто детально переказувати хід нашої роботи про гру. Надалі я згадуватиму лише головне (моє захоплення грою, її психологією, створенням нових ігор в остаточному підсумку дало в 1972 році академіку Снєжневському підстави поставити мені діагноз: «манія винахідництва в галузі психології»).

Дуже допомогли в роботі над грою праці Фройда, книги Виготського, Ельконіна.

Поки ми працювали, епідемія холери збільшувалась. Але й порядок врешті-решт міліція навела. З санаторію вже не можна було вийти — нагнали міліції аж з Києва. Ми посміювались над нашим «Болдінським літом».