У карнавалі історії. Свідчення

Я очікував провокаційних питань, розмов про причини звільнення і т. д. Але, коли побачив обличчя начальника відділу працевлаштування, зрозумів, що це гірше за КДБ: інтелектуальний рівень нижчий. З ним розмовляти, щось доводити неможливо. Це враження підтвердила розмова з двома дівчатами, з якими начальник розмовляв при мені. Їх також викликали з приводу роботи. Повії, колишні робітниці фабрики. Начальник доброзичливо загравав із ними, сипав непристойними жартиками. Вони відповідали напівзневажливо, напівналякано. Працювати дівчата явно не хотіли, але шукали компромісу, пристосовувались.

Моральний рівень мого роботодавця був настільки низький, що я вирішив: буду казати «так» або «ні», не вдаючись до пояснень.

Коли ми залишились самі, він запитав прізвище.

— Ага! Хочете працювати?!

— Так.

— Що вмієте?

— У мене вища освіта, математик. Можу працювати в дослідницьких інститутах, на заводі, математиком. Можу викладати математику у вузах, технікумах, технічних училищах, школі. Можу бути редактором чи коректором української чи російської мови. Але згоден і кочегаром.

— А! Кочегаром? Зараз зателефоную в кочегарку…

Швиденько домовився з завідувачем кадрами якогось військового підрозділу.

Завкадрами одразу відрізала:

— Але ж ви кульгавий. А це тяжка робота. Кочегарка на вугіллі, треба лопатою вугілля кидати.

— Знаю.

— Освіта у вас?

Я зам’явся. Вона подивилась паспорт.

— Інженер? Але нащо вам працювати кочегаром?

— Мені рекомендували… лікарі…

— Гм… Політика?.. Не бійтесь сказати, все одно не можна приймати з вищою освітою.

Мене прорвало:

— Та ж з райвиконкому до вас послали!..

— Так, а потім цей же дурень мене лаяти буде.

— А ви не можете йому це по телефону сказати зараз, при мені, щоб він голови мені не морочив?!

Вона зателефонувала і облаяла «товариша» дурнем:

— Ви ж самі постановили не брати на фізичну роботу з вищою освітою.

Прощаючись, співчутливо запитала:

— Комусь щось сказали?

— Так.

— Отож бо. Обережніше треба. Доносять багато.

Приїхав до райвиконкому.

— Ви що, не знали, що в мене вища освіта?

— Нічого! Подивіться список вільних місць.

Декілька місць кочегарів, два місця вихователя у жіночих заводських гуртожитках. Цю проблему влади я знав. Жоден вихователь у таких гуртожитках довго не витримує. Треба проводити бесіди, слідкувати за моральним обліком молодих будівниць комунізму, водити їх в кіно, театри — одним словом, виховувати. Їм такі вихователі нудні. І врешті-решт, у вихователя починається «моральний розклад».

Я сказав, що можу бути вихователем. Та він і вухом не повів (щуку в річку кинути — виховувати робітниць! Досить з них майора Грищука).

Запросив зайти через тиждень. Приїжджаю.

— Хочете вчителем математики?

— Так.

— Є місце.

Телефонує в районний відділ народної освіти.

— Можете їхати.

В райвно виявилось, що потрібен тільки вчитель української мови.

Я поскандалив і махнув на виконком рукою.

Цими ж днями викликали в міліцію Івана Світличного. Полковник вимагав, щоб Іван дав звіт про кошти, на які живе.

Той показав угоди на переклади, різні квитанції і т. д.

— Добре, але раджу кудись влаштуватись, хоч би формально.

Майже у той самий час Сверстюкові в Інституті ботаніки сказали, що він працює не за фахом.

Було зрозуміло: розгортається кампанія, щоб загнати нас у безвихідь — одних вигнати з роботи, інших притягнути до суду за ледарство.

*

Подій ставало все більше. Прийшла робота братів Медведєвих «Хто божевільний?». 29 травня Жореса Медведева силоміць посадили в психушку — без суду, без слідства. До боротьби за Медведева приєднались найвідоміші Генетики, Солженіцин, Сахаров, Твардов-ський, старі більшовики.

Я зустрівся з другом Жореса Медведева. Він вважав, що на цей раз це була самодіяльність місцевого ДБ з намови лисенківців. Вони не могли подарувати Жоресу Медведеву його книжки про Лисенка і «мічурінську біологію», про її методи проведення «дискусій», на яких розв’язання наукових суперечок було в руках у партійних босів і таємної поліції. Вони показали Жоресові, що таємна поліція — це й досі серйозний аргумент у руках «розумних вчених».

Рой Медведев, що зі своєї позиції описував події, у розмові з психіатром Ліфшицем надзвичайно точно визначив творчість І. Шевцова як творчість психічно хворої людини. Але ж ясно було, що все суспільство — хворе. І тому воно вважає (або прикидається, що вважає) здорових людей за хворих. І тому хворий Шевцов — це рупор держави. Він відповідає суті суспільства.

Завдяки енергії друзів, Жореса Медведева вдалось врятувати. Жоресів друг розповідав, що академік Сахаров на конференції (чи з’їзді) з генетики звернувся до генетиків виступити на захист їхнього колеги. Молодь, що відгукнулась на його заклик, Сахаров умовив не виступати — для цього є вчені, яких частково оберігає їхнє звання.