У ЛІСАХ ЛЕМКІВЩИНИ

Зупа з американських консервів пахла на цілий ліс. Куропатва з гордою міною розливав юшку в їдунки великим черпаком.

Більшість з нас уже встигли пообідати, коли на заставі від сторони Бронар раптом зацокотів кулемет, за ним зчинилася стрілянина на інших заставах. Алярм! Усі побігли на свої становища. Чота Дороша залягла під густим смерековим молодняком, чота Граба вздовж яруги, а наша Корпа замикала вхід до яру. Чота Кручі і жандармерія Грома забезпечувала наші тили від сіл Кам'янка і Поляни. Мене призначили зв'язковим між чотами Кручі і Корпа.

Найгарячіший бій розгорнувся на відтинку Дороша і Граба. Мені наказали бігти до Кручі, щоб він зі своєю чотою замкнув ще один яр і не дозволив ворогові вдертися до табору. Перескакуючи від дерева до дерева, відтак плазом я доповз до Кручі. Вертаючись на позиції нашої чоти, я побачив, що чота Граба захиталася під тиском ворожих сил і почала відступати. Чота Дороша трималася міцно і жарила без перерви по ворогові, а побачивши, що в інших чотах твориться паніка, Дорош з криком "ворог відступає", зірвався зі своїми стрільцями і побіг вперед. Піднесені на дусі чоти Граба і Корпа відразу перейшли в наступ.

Під сильним вогнем нашої зброї та несподіваним протинаступом ворог захитався. Це збільшило завзяття наших стрільців. Стрілянина змішалася з несамовитим криком, а між усіма голосами найдужче було чути голос п'ятнадцятилітнього Олеся, що був зв'язковим при сотенному. З його дитячих грудей вилітав голос міцніший від інших:

— Вперед! Бий ляха! Слава!

Чота Кручі, що досі сиділа нечинно, відкрила й собі сильний вогонь по ворогові. Тоді поляки підхопили своїх ранених і завернули назад.

В тому часі на дорозі до Полян, вантажним автом їхали польські жовніри. Побачивши, що втікають вояки, шофер подумав, що це повстанці, і натиснув на газ. На крутому закруті він втратив контроль над машиною, і тягарівка полетіла стрімголов в урвище.

А наші стрільці загналися далеко за ворогом. Чотовий Граб рішив узяти кількох у полон. Хтось йому звернув увагу, що небезпечно і взагалі, що буде з ними робити, але він погнав за групою поляків з криком "руки вгору". Троє задніх поляків кинули зброю і піднесли руки вгору, коли раптом з кущів вилетіли кулі і Граб упав мертвим на землю. Поляки підхопили автомати, але наш кулемет перехрестив їм дорогу і вони попадали коло Граба.

Бій тривав до вечора. Ми довго ганяли по лісі і шукали за ворогом, що розбігся по гущавині. Вночі сотня зійшлася на збірку. Бракувало лише Граба. Між нами не був навіть ніхто поранений. А ворог наступав на наш табір у силі, що вчетверо перевищала нашу. Нас було сто шістдесят повстанців. Ми поховали Граба на тому місці, де він згинув. Позбиравши зброю убитих поляків і стягнувши з них кращі мундири та взуття, ми перейшли в ліси коло села Боґуш.

Під час бою з лісу вирвалися два наші коні і, сполошені пострілами, побігли до села. У Фльоринці їх зловили селяни і віддали міліції, — може думали, що вони належать польському війську, а може хотіли приподобатись полякам, — бо там було досить таких, що до нас ставилися дуже холодно. Визволяти коней "наохотника" зголосився Дорош зі своєю чотою і бунчужний Кудияр.

Вночі вони оточили будинок міліції і перетяли телефонні дроти. Дорош вигукнув, що будинок замінований, але що вони його не висадять у повітря, якщо вийде комендант і випустить із стайні наших коней.

В середині будинку зчинився крик і плач жінок та дітей, — жонаті поліцаї жили тут з родинами. Комендант довго не виходив, а коли вийшов, він, під націлом рушниць наших стрільців, ледве доплівся до стайні.

Дорош відібрав коней, всунув комендантові в тремтячі руки пачку наших пропаґандивних листівок, і поки задеревілі з переляку поляки отямились, наші хлопці зникли в темряві.

Кілька днів пізніше ми рушили в напрямі Криниці. Коротко рейдували в таких селах: Берест, Перунка, Нове Село, Угринь, Лосє, Ростока Велика, Мохначка Нижня і Вижня, Узби, Тиліч, Щавник і Злоцьке. На горах Кристів, Гроник, Яворина та інших ми заховали дещо з харчів.

Тут до нас в гості завітали дівчата — провідниці із Східньої Лемківщини — Христя, Степова і Марійка. З ними прийшов провідник Роберт. Гості принесли нам багато вісток. Сотня Хріна дала доброго прочуханця полякам в селі Тарнавка під час виселювання наших людей — вона там знищила їм понад двісті возів. Хрін звів також великий бій в нашому старому таборі на Хрещатій. Там загинуло понад п'ятдесят поляків і було понад сотку ранених. В Душатині, наткнувшись на міну, згинув стрілець з нашої сотні Мокрий, полягли в бою з поляками Ясінь і Явір. Надрайоновий ОУН Левко і зв'язкова Ірина застрілилися в криївці, коли на них наскочили поляки. Ірцю я знав ще відтоді, копи вона учителювала в одному селі коло Бірчі.

З верхів над Криницею ми перейшли на Рунок. Це великі ліси над рікою Попрад. Ми і тут замаґазинували дещо з харчів, хоч менше, ніж деінде, бо тут нас привітала зима. Випав перший сніг.