Потім ми деякий час таборували на горі Зимна (919 м.) понад селами Поворожник, Вуйкова, Дубне, Лелюхів, Вапєнне і Мічульське. Люди в цих селах були бідні, але приймали нас щиро, хоч були між ними і русофіли. Звідти ми перейшли на гори Високі Березця (895 м.) і Полянку (728 м.) над селом Тиліч, що лежав на самому кордоні.
Днями ми пересиджували в лісах, а як сутеніло йшли до сіл вечеряти і погрітися по хатах. Дні ставали коротші і зимніші.
В першій половині листопада в Мохначці Вижній нас застукали поляки. В цьому селі переважали русофіли. А вони, звісно, дивилися на нас як на ворогів. Ми, засадничо, з огляду на безпеку, старалися такі села оминати, проте, для усвідомлювання селян часом заходили. Не завжди нам вдавалося переконати їх, тому донощиків між ними було чимало. Часом доводилося наставляти таких сексотів на правильний шлях буками. Правда, свідома частина населення попереджала нас про засідки.
Тоді, в Мохначці Вижній, після вечері, — вечеряли роями, звичайно один рій на одну хату, — ми саме збиралися в означеному місці до відмаршу, коли раптом почули вибухи ґранат у хатах, з яких ми нещодавно вийшли, їх кидав невидимий ворог через вікна. Ніч була дуже темна, тому ми не відважувалися стріляти, щоб не попасти у своїх. Та ми мали звичайно дві клички — одна районова, друга бойова, тільки для сотні, наприклад, запит "п'ять", відповідь "десять", "п'ятнадцять" — "двадцять" і т.п. Ці клички допомагали нам у боях і метушні. І ми дуже скоро зібралися разом і устійнипи, де ворог, а де свої.
А поляки, кинувши кілька ґранат і випустивши в темну ніч кілька кулеметних стрічок, скоренько втекли. З нашої сотні потерпів лише стрілець Мирон, якого осколки ґранати поранили в ногу. Але потерпіло багато цивільних, у тому "кацапів", які донесли на нас.
Маршуючи цілу ніч, ми дійшли над ранок до гори Ратунда (776 м.). На ній ми просиділи день, і сотенний дозволив нам піти до Ганьчової, Реґатова Вижнього і Нижнього на вечерю тільки тоді, коли розвідка устійнила, що польське військо від'їхало до Криниці. У цих селах донощиків не було, і люди дуже гарно ставилися до нас.
До другої половини листопада ми таборували на горі Ясьонка (705 м.), — на вечір заходили до сіл Луг, Ждиня, Конечна, Липня, Чарна, Довге, Радоцина та Незнаюва, а потім перейшли на гору Добрий Верх (664 м.).
Щораз частіше сніжило і стояли приморозки. Ми ходили по селах, збирали харчі і маґазинували в лісових криївках.
Одного разу наш рій Байдака та ще один йшли до Маластова. В селі Пантна якраз відбувалося весілля. Побачивши нас, люди запросили до хати, але Корп, який був з нами, подякував, і ми тільки перекусили надворі. Було зимно і чотовий дозволив випити по чарці самогону; чарки, правда, були нівроку — пили склянками.
Цілком інакше повівся ройовий Їва. Довідавшись про весілля, він післав хлопців у справах, а сам з кулеметником Зазулею та ланковим Калиною помандрував до Пантни. Їва був великий хвалько, дуже зарозумілий і любив гонори. Тож він розсівся між гістьми, немов у себе вдома в селі Мацьковичі.
Його стрільці — Білий, Чарнота та інші — збирали в селі бараболю для сотні; Крампа і Чува пішли до одного господаря по ялівку. Крампа недбало обвинув навколо руки шнурок і потягнув ялівку за собою. Чува йшов ззаду і підганяв. Коло річки, ялівці щось не сподобалось, вона підняла хвіст і шмигнула через калабаню. Спочатку Крампа біг за нею, — але бідний Крампа взагалі не вмів бігати, навіть коли ворог наступав йому на п'яти, — він впав, а клята ялівка тягнула його за собою як колоду. З тяжкою бідою Крампа звільнив мотузок з руки. І так, без нічого, Крампа і Чува приплентались і собі на весілля.
Ранком Їва, з якого ще не вивітрився самогон, помандрував зі своїм роєм до Баниці, де рішив переспатися. Він вибрав на квартири три хати, що стояли поруч. У першій хаті примістилися він, Зазуля і боївкар Хитрий, до другої пішли Білий, Крампа і Чува. Калина, Чарнота і Шабля мали йти до третьої, але вони помилилися і зайшли аж до п'ятої чи шостої. Було вже близько полудня, коли вони розмістилися на спання. Стійки не виставили. Її мали тримати господарі і, на випадок наскоку поляків, побудити їх.
Так воно і сталося. Хтось доніс полякам, що в Баниці партизани, і вони прийшли прямо під хати, де солодко спали Їва і його стрільці.
Чарноту, Калину і Шаблю господар збудив уже тоді, коли поляки роззброювали під хатою Їву, Зазулю та Хитрого і вдиралися до хати, де були Білий, Чува і Крампа. Але вони були вже готові до зустрічі з ворогом і за першим махом скосили п'ятьох жовнірів. Тоді поляки кинули ґранати, і хата загорілася. Наша трійка вискочила з хати і собі кинула кілька ґранат у ворога. Секундне замішання, викликане розривом ґранат, вони використали, щоб метнутися до найближчих кущів. Поки поляки опам'яталися, вони вже добігли до лісу, хоч їх досягнули ворожі кулі — Чуву ранило в бедро, Крампу в ногу, а Білого в ногу і живіт, — але їм пощастило скритися в гущі лісу.