У ЛІСАХ ЛЕМКІВЩИНИ

Зарившись під стріхою в солому, Чарнота, Калина і Шабля потерпали за свої душі. Поляки перешукали всі хати, кололи солому баґнетами на стріхах, били господарів. Перевернули також догори ногами все в хаті, де сховалися наші стрільці, підпалювали навіть хату, але господарі не зрадили їх.

Коли рій Їви не прийшов на збірку, а сотенний Бродич довідався про їх гульню на весіллі, він попав у страшну лють і сказав, що поставить їх під суд, а це грозило карою смерти. Але, як згодом розвідка дала знати, що Їва, Зазуля і Смирний попали полякам у руки, а інші правдоподібно загинули, — ця вістка заелектризувала не тільки сотенного, але й нас усіх. Ройового Їви ніхто в сотні не святкував, але вісім хлопців... вісім хлопців пропало!

Ситуація була дуже погана ще й тому, що Їва знав багато про наші маґазини в лісі і міг зрадити ворогові. І сотенний дав наказ визволити полонених, або, якщо це не вдасться, знищити їх.

Цілою сотнею ми засіли при дорозі з Пантни до Малистова, бо довідалися, що поляки в Пантні водили полонених від хати до хати і хвалилися, що "дужо їх витлуклі, а тих забралі показаць людзям".

Уже цілком звечоріло, коли польський відділ з полоненими вийшов з села. Була густа мряка. Ми зачекали, поки ворог не зрівняється з нами, і тоді заторохкотіла наша зброя. Поляки розбіглися по полі та ярах, і мряка заслонила їх від наших куль. На дорозі залишилося кілька ранених і убитих, але Їву і Зазулю ворог таки забрав з собою. Хитрий використав замішання. Він розрізав шнур, яким був зв'язаний з Зазулею й мигнув у кущі.

Тієї ж ночі сотенний розділив нас на групи, і ми пішли по всіх криївках, про які міг знати Їва, і перемаґазинували всі харчі. Скільки це нас коштувало праці!

На другий день до сотні добилися Чарнота, Калина і Шабля. Разом з жандармерією вони пішли до лісу шукати за Білим, Чувою і Крампою. Знайшли їх ще в сам час. Білий і Чува були вже непритомні. Ранених відвезли до Бортного, де їм вийняли кулі. Після двох тижнів їх перевезли до санітарного пункту на Свіржівській Маґурі.

Сотня пішла в рейд. Ми ніде не затримувалися довше, як один день, бо ворог ганяв за нами від села до села.

Під кінець листопада ми зупинилися під селом Чертіжне. Докучав пронизливий холод, землю припорошив невеличкий сніг. Ми сиділи в поготівлі, бо розвідка повідомила, що в селі є польські жовніри. Пізно по полудні на одній із стійок пролунали серії з автомата, а за ними вибух ґранати. Сотенний, який не хотів вступати в бій, наказав стягнути стійки. Прийшли всі за винятком Чорного. Ми знайшли його мертвого. На нього правдоподібно наткнулася ворожа стежа і ранила його; щоб його не схопили, він розірвав себе ґранатою.

В глиб лісу поляки не пішли, лише довго обстрілювали весь терен. Наша сотня тим часом піднялася на вершок гори Сівейка (788 м.).

В кінці листопада сотенний розчленував сотню і кожній чоті призначив терен діяння. Чота Корпа залишилася на Кичері, чота Дороша і мінометна ланка відійшли на Рунок, а наша чота Кручі пішла на Свіржівську Маґуру. До нас приділено санітарів Орленка і Крука та політвиховників Микиту і Вуйка. Бунчужний Кудияр залишився з чотою Корпа, політвиховника Бойка призначено до чоти Дороша, з нею теж залишився сотенний. Кур'єрами між чотами призначено Найду і Стебелину.

Заки ми розійшлися в призначені терени, ми ще зробили наскок на містечко Ропа, щоб роздобути трохи ліків і одягу. З цього погляду акція вдалася, але в ній загинув стрілець Чумак. У короткому бою з міліцією і відділом польського війська — Чумака поранили. Коли до нього підступали двоє польських жовнірів, він відбезпечив ґранату і розірвав себе та ворогів.

На Маґурі Свіржівській довший час існував санітарний пункт. Хворі постійно прибували до нього. Ми скоро побачили, що зимувати під голим небом, до того з хворими, неможливо. І ми побудували землянку, подібну, як минулого року над селом Прибишів.

У нашому рої зайшли зміни. Ми втратили ройового Байдака. Він хворів від довшого часу, а коли ми прийшли в околиці Криниці, цілком охляв. Рій перебрав ланковий Смерека, а по якомусь часі, ройовий Новий. Байдак довго перебував у санітарному пункті, а потім його від нас забрали.

На Маґурі Свіржівській нас часто відвідувала провідниця Степова. Вона вміла гарно оповідати, і ми любили її слухати. Заходив також провідник Смирний зі своєю боївкою. Якраз він приніс нам сумну вістку про смерть кущового Золотаренка в селі Бортному.

Крім того ми майже не мали зв'язку зі "світом", хіба що виходили на розвідки в села. В селі Святкове ми нав'язали приязні стосунки з одним поляком. Він був людиною поміркованою і взагалі не погоджувався з політикою польського уряду супроти українського населення. Він інформував нас, що діється в терені і часто полагоджував нам різні справи, наприклад, продаж коней.