Убік

— Я хворий, — відповів Ел. Він відкрив воду й змочив собі обличчя. Однак Джо помітив, що вода була негаряча. У ній потріскували й шурхотіли шматочки льоду. — Повертайся до переговорної кімнати. Я підійду, коли трохи покращає, якщо мені, звісно, взагалі покращає.

— Гадаю, я мушу лишитися тут з тобою, — відповів Джо.

— Ні, хай йому грець! Забирайся звідси! — з посірілим, сповненим страху обличчям, Ел виштовхав його до дверей вбиральні, а потім у коридор. — Іди! Переконайся, що з ними все гаразд. — Він позадкував у туалет, зігнувшись і міцно затиснувши очі руками. Тоді зник за зачиненими дверима.

Джо вагався.

— Гаразд, — сказав він. — Я буду з іншими у переговорній. — Він почекав, прислухаючись. Однак нічого не почув. — Еле? — озвався Джо. — «Господи, — подумав він, — це жахливо. З ним справді щось коїться». — Я хочу пересвідчитися, — сказав Чип, штовхаючи двері, — що з тобою все гаразд.

— Надто пізно, Джо. Не дивися, — відповів Ел тихим, спокійним голосом. У туалеті було темно. Очевидно, Елу вдалося вимкнути світло. — Ти нічим мені не допоможеш, — сказав він слабко, проте рішуче. — Не слід було нам відділятися від решти. Ось чому це трапилося з Венді. Ти зможеш лишатися живим, принаймні якийсь час, якщо знайдеш їх і повсякчас будеш поряд із групою. Скажи їм про це. Переконайся, що всі це розуміють. Ти ж розумієш?

Джо потягнувся до вимикача.

Однак відчув, як щось стукнуло його у темряві. Удар був слабкий і невагомий. Нажаханий, він відсмикнув руку. Його приголомшило те, наскільки безсилим був Еловий удар. Це безсилля сказало йому все. Можна було не дивитися.

— Я піду до інших, — сказав він. — Так, я розумію. Це дуже боляче?

Тиша, а потім байдужий голос прошепотів:

— Ні, це не дуже боляче. Я просто... — Голос згас. Знову запанувала тиша.

— Ну, може, ще колись побачимося, — сказав Джо. Він знав, що так не можна казати — сам злякався, почувши, що белькоче такі дурниці. Але нічого кращого не спадало на думку. — Добре, висловлюся інакше, — сказав він, хоч і знав, що Ел уже його не чує. — Сподіваюся, що тобі покращає. Я ще повернуся, після того як розповім їм про той напис на стіні. Попрошу їх не приходити сюди і не зазирати до вбиральні, бо це може... — Він намагався підібрати правильні слова. — Бо вони можуть тебе потурбувати, — закінчив Джо.

Жодної відповіді.

— Ну, бувай! — попрощався Чип і вийшов із темряви вбиральні. Він невпевнено поплентався коридором до переговорної кімнати. Спинившись на мить, Джо глибоко й різко вдихнув, а тоді штовхнув двері.

По телевізору, вмонтованому у стіну в кінці кімнати, йшла гучна реклама засобу для миття. На великому кольоровому зО екрані домогосподарка прискіпливо обдивилася рушник із замінника хутра видри і різким, пронизливим голосом заявила, що йому не місце у її ванній.

Тоді на екрані з’явилася ванна кімната, на стіні якої також виднілося графіті. На цей раз тим самим знайомим почерком було написано:

Схились над унітазом

І пірнай тепер.

Ви всі померли. А я не вмер.

Однак той напис у переговорній бачила всього одна людина. Джо стояв на самоті посеред порожньої кімнати. Всі інші — вся їхня група — зникли.

Він запитував себе, де вони можуть бути. І чи протягне він достатньо довго, аби їх знайти. Це видавалося малоймовірним.

Розділ 10

Запах поту вибив вас із колії? Спрей або роликовий дезодорант «Убік» покладуть край хвилюванням і повернуть вас у вир подій. Десять днів безперервного захисту! Безпечний, якщо дотримуватись правил використання відповідно до програми сприяння сумлінному догляду за тілом.

— А тепер ми повертаємося до Джима Гантера й програми новин, — мовив диктор.

На екрані з’явилося щасливе, гладко виголене обличчя ведучого.

— Сьогодні Ґлен Ранситер повернувся до місця свого народження, однак ця подія не сповнила радістю наші серця. Вчора компанію «Ранситер і компаньйони», мабуть, одну з найвідоміших організацій запобігання па- ранормальним втручанням на нашій планеті, спіткало велике горе. Під час вибуху на Місяці внаслідок терористичної атаки у підземній споруді, назву якої не розголошують, Ґлен Ранситер зазнав несумісних із життям поранень і невдовзі помер, перш ніж його останки встигли помістити у холодильний контейнер. Мораторіум «Любі браття» у Цюриху, куди його привезли, зробив усе можливе, щоб повернути Ранситера до напівжит- тя, але все виявилося марним. Визнавши даремність подальших зусиль, мораторіум відмовився від спроб відродити цього великого чоловіка, і тіло Ґлена Ранси- тера було доставлено сюди — у Де-Мойн — де й перебуватиме надалі у мортуарії «Простий пастор».

На екрані було видно старомодну білу дерев’яну споруду, довкола якої снувала юрба людей.

«Цікаво, хто дозволив перевезти тіло до Де-Мойна?» — подумав Джо.