Убік

— Таке скорботне, продиктоване невблаганною необхідністю рішення прийняла дружина Ґлена Ранситера, — вів далі голос диктора, — тож тепер ми стали свідками фіналу цієї печальної історії. Місіс Еллу Ранситер, що й сама перебуває у холодильному контейнері і до якої, як сподівалися, мав невдовзі приєднатися її чоловік, повернули до тями через горе, що спіткало її родину. Місіс Ранситер дізналася про цю сумну звістку сьогодні вранці й прийняла рішення полишити спроби пробудити запізніле напівжиття у чоловікові, з яким так сподівалася врешті-решт возз’єднатися. Її надії було зруйновано суворою реальністю.

На мить на телеекрані з’явилася нерухома прижиттєва фотографія Елли.

— Згорьовані співробітники фірми «Ранситер і компаньйони», — вів далі диктор, — зібралися на урочисту церемонію поховання у каплиці мортуарію «Простий пастор», де, тамуючи біль від втрати, готуються віддати останню шану покійному.

Тепер на екрані з’явився дах мортуарію. Було видно, як у припаркованому кораблі відкрився люк, і звідти вийшла група чоловіків та жінок. їх зупинив репортер із мікрофоном у руці.

— Скажіть, сер, — почувся голос тележурналіста, — окрім того, що ви працювали на Ґлена Ранситера, чи знали ви його особисто? Не лише як свого керівника, а й як людину?

— Ми всі знали Ґлена Ранситера як людину. Як порядну людину й громадянина, якому ми могли довіряти. І я впевнений, що інші скажуть вам те саме, — мовив у простягнутий мікрофон Дон Денні, кліпаючи, мов засліплена яскравим світлом сова.

— Містере Денні, сюди прибули всі співробітники Ранситера, чи то пак колишні співробітники?

— Багато з нас сьогодні тут, — відповів Дон Денні. — У Нью-Йорку з нами зв’язався містер Лен Ніґельман, голова Асоціації організацій запобігання паранормаль- ним втручанням, й повідомив про смерть Ґлена Ранситера. Він також поінформував нас, що тіло покійного буде перевезено у Де-Мойн, і сказав, що нам слід сюди прибути. Ми погодилися, тож він привіз нас на своєму кораблі. Це його корабель. — Денні вказав на літальний апарат, з якого вони щойно вийшли. — Ми дуже вдячні, що містер Ніґельман повідомив нам про перенесення тіла з мораторіуму в Цюриху до тутешнього мортуарію. Однак кілька наших колег не прилетіло на поховання, оскільки у той час їх не було у нью-йоркському відділенні фірми. Зокрема я маю на увазі інерціалів Ела Гем- монда та Венді Райт, а також тестувальника містера Джо Чипа. Місце перебування цих трьох осіб нам не відоме, але, можливо, разом із...

— Так, — мовив репортер, що тримав мікрофон, — можливо, вони побачать цю передачу, яка транслюється через супутник по всій Землі, і прибудуть у Де-Мойн на цю скорботну подію, як — я у цьому певен і ви, безперечно, також — хотіли б того містер і місіс Ранситер. А тепер — слово Джиму Гантеру у головній студії.

На екрані знову з’явився Джим Гантер.

— Рей Голліс, — сказав він, — чиї псіонічно обдаровані співробітники є об’єктом нейтралізації інерціа- лів, а отже, мішенню для організацій запобігання пара- нормальним втручанням, сьогодні офіційно заявив, що висловлює співчуття у зв’язку з випадковою загибеллю Ґлена Ранситера і за можливості відвідає церемонію поховання у Де-Мойні. Однак, цілком імовірно, що Лен Ніґельман, який (як ми вже згадували) представляє Асоціацію організацій запобігання, виступить проти присутності містера Голліса, зважаючи на твердження речника однієї з організацій, що входять в Асоціацію, нібито Голліс відреагував на новину про смерть Ранситера з ледь прихованим полегшенням.

Диктор зробив паузу, перегорнув аркуш і мовив:

— А тепер до інших новин...

Джо Чип натиснув педаль, за допомогою якої здійснювалось управління телевізором. Екран згас, і настала тиша.

«Це не збігається з тими графіті на стінах, — міркував Джо. — Можливо, Ранситер усе ж мертвий. У цьому впевнені тележурналісти. У цьому впевнений Рей Голліс. Як і Лен Ніґельман. Усі вони вважають його мертвим, а про протилежне свідчать усього лише два римованих куплети, які міг написати будь-хто, — не зважаючи на те, що думав про це Ел».

Телеекран знову спалахнув. На його превеликий подив, адже Джо не натискав педаль перемикача. Крім

того, канали змінювалися самі собою: картинки миготіли, пролітаючи одна за одною, аж поки загадкова сила не знайшла те, що шукала. На екрані застигло останнє зображення.

Обличчя Ґлена Ранситера.