Убивчий білий

— Я можу поставити ще кілька питань? — уголос спитав Страйк, не даючи відверто розлюченому Рафаелю розтулити рота.

— За хвилину приїде ветеринар до Романо,— відповіла Кінвара.— Я маю повертатися до стайні.

— Хіба двійко питань, і все,— запевнив її Страйк.— Ви не губили пігулок амітриптиліну? Вам його виписали, я не помиляюся?

— Поліція мене про це питала. Може, трохи й загубила,— з дражливою ухильністю відповіла Кінвара,— але певності не маю. Була коробка, яку я ніби загубила, потім знайшла, але пігулок там виявилося ніби менше, ніж я пам’ятала. І ще я збиралася лишити коробку на Ебері-стріт на той раз, якщо поїду в Лондон і забуду, але коли поліція мене про це спитала, я не могла згадати, зробила я це чи ні.

— Тож ви не можете заприсягтися, що пігулки зникли?

— Ні,— відповіла Кінвара.— Джаспер, може, трохи украв, але заприсягтися я не можу.

— До вас у садок більше ніхто не влазив після смерті чоловіка? — спитав Страйк.

— Ні,— відповіла Кінвара.— Ніхто.

— Я чув, що приятель вашого чоловіка дзвонив йому ранком смерті, але не додзвонився. Ви не знаєте, хто то був?

— А... так. Це був Генрі Драммонд,— відповіла Кінвара.

— І хто цей...

— Продає твори мистецтва, давній татків друг,— втрутилася Іззі.— Рафаель на нього трохи працював — так, Рафе? — а тоді почав допомагати таткові в Палаті громад.

— Не розумію, до чого тут Генрі,— з сердитим осміхом мовив Торкіль.

— Гадаю, на цьому все,— сказав Страйк, не зважаючи на це зауваження, і згорнув записника,— тільки я був би радий дізнатися, чи вважаєте ви смерть свого чоловіка самогубством, місіс Чизвелл.

Кулак, що тримав серветку, стиснувся щільніше.

— Нікому не цікава моя думка,— мовила Кінвара.

— Запевняю, мені цікава,— сказав Страйк.

Кінварині очі метнулися від Рафаеля, який сердито дивився на луку за вікном, до Торкіля.

— Ну, якщо хочете знати мою думку, то Джаспер зробив страшну дурницю просто перед...

— Кінваро,— різко втрутився Торкіль,— раджу тобі...

— Не треба мені твоїх порад! — зненацька накинулася на нього Кінвара, звузивши очі.— Кінець кінцем, то твої поради довели цю родину до фінансової руїни!

Фіззі з-за Іззі глянула на чоловіка, застерігаючи його не відповідати. Кінвара знову заговорила до Страйка.

— Мій чоловік спровокував декого — декого, кого я просила не сердити, напередодні смерті...

— Ви про Ґерайнта Вінна? — спитав Страйк.

— Ні,— відповіла Кінвара,— але близько. Торкіль не хоче, щоб я про це говорила, бо справа стосується його доброго друга Кристофера...

— Та чорт забирай! — вибухнув Торкіль. Він схопився на ноги, знову підтягнувши вельветові штани, весь розпалився.— Боже мій, то тепер у ці фантазії ми ще й чужих людей тягнемо? До чого тут у біса взагалі Кристофер? Мій тесть укоротив собі віку! — гучно оголосив він Страйкові, тоді озирнувся на дружину і своячку.— Я терпів ці дурниці, бо ви, дівчата, хотіли заспокоїти душу, але якщо це призведе до...

Іззі та Фіззі здійняли крик, намагаючись замирити його, все пояснити, і просто посеред колотнечі Кінвара підвелася, відкинула за спину довге руде волосся і рушила до дверей. У Робін склалося враження, що вона навмисно кинула цю гранату. Біля дверей Кінвара спинилася, і всі глянули на неї, ніби вона їх покликала. Тонким, дзвінким, дитинним голосом Кінвара заявила:

— Ви всі приїхали і поводитеся так, ніби ви тут власники, а я гостя, але Джаспер сказав, що я можу лишитися на все життя. Тепер мені треба зустріти ветеринара, і коли я повернуся, то вас би бачити вже не хотіла. Вам тут більше не раді.

43

...боюся, дуже скоро родинний привид нагадає про себе.

Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»

Робін спитала, чи можна вийти до вбиральні, поки вони ще в Чизвелл-гаузі. Куди йти, їй показала Фіззі, яка все обурювалася Кінварою.

— Та як вона сміє,— сказала Фіззі, коли вийшли в коридор.— Як вона сміє? Цей будинок належить не їй, а Принглові...— Вдихнула, провадила: — Будь ласка, не звертай уваги на те, що вона сказала про Кристофера, вона просто хотіла зачепити Торкса, яка бридота, він так розлютився.

— Хто такий Кристофер? — спитала Робін.

— Ну... навіть не знаю, чи слід розповідати,— відповіла Фіззі.— Але, гадаю, якщо ви... звісно, він до цього ніяк не причетний. Вона говорила про сера Кристофера Баррокло-Бернза. Давній друг родини Торкіля. Кристофер — чиновник, він був наставником того хлопця, Малліка, у міністерстві закордонних справ.

Убиральня була прохолодна і старовинна. Зачиняючи двері, Робін почула, як Фіззі йде геть коридором — мабуть, заспокоювати розгніваного Торкіля. Роззирнулася: потріскані фарбовані стіни були голі, лишилися тільки темні дірки та ще поодинокі цвяхи. Робін вирішила, що то Кінвара зняла пластикові рамки, які тепер стояли на підлозі біля туалету. В рамках були хаотичні колажі з сімейних фото.