Убивчий білий

— Я знаю,— відповіла Кінвара ніби байдуже, поглядом стежачи за Рафаелем, який відійшов від коминка і взяв пачку «мальборо лайт», що лежала поруч з настільною лампою.— Я не знала Джиммі Найта. Вперше я його побачила, коли рік тому він прийшов до будинку поговорити з Джаспером. Попільничка під журналом, Рафаелю.

Її пасинок закурив і повернувся з попільничкою, яку поставив на стіл поруч з Робін, а тоді сів на своє місце перед порожнім коминком.

— Тоді все й почалося,— провадила Кінвара.— Я про шантаж. Джаспера, власне, не було вдома, тож Джиммі розмовляв зі мною. Коли Джаспер повернувся додому і я йому розповіла, він розлютився.

Страйк чекав. Мабуть, не один він у кімнаті гадав, що Кінвара може порушити родинну обітницю омерти і вибовкати, про що саме прийшов говорити Джиммі. Однак вона стрималася, і тоді Страйк дістав записник.

— Ви не проти, якщо я поставлю кілька стандартних запитань? Не думаю, що буде щось, про що не питала поліція. Просто декілька моментів, які я хочу прояснити, якщо ваша ласка. Скільки існує комплектів ключів до будинку на Ебері-стріт?

— Три, наскільки мені відомо,— відповіла Кінвара. З того, з яким притиском вона це сказала, було зрозуміло, що вона підозрює, ніби решта родини може приховувати від неї ключі.

— І хто їх мав? — провадив Страйк.

— Ну, один комплект був у Джаспера,— відповіла вона,— один у мене, і ще був запасний, який Джаспер дав прибиральниці.

— Як її звати?

— Гадки не маю. Джаспер відпустив її за кілька тижнів до того як... як помер.

— Чому він її звільнив? — спитав Страйк.

— Якщо вже так треба знати, ми її позбулися, бо треба було затягнути паски.

— Вона прийшла з агенції?

— О ні. Джаспер був старомодний. Він написав оголошення у крамниці поблизу, і вона прийшла. Гадаю, вона румунка чи полька, чи хто там ще.

— У вас є її дані?

— Ні. Джаспер її найняв і звільнив. Я її навіть не бачила.

— Що сталося з її ключами?

— Вони були в шухляді на кухні на Ебері-стріт, але коли Джаспер помер, виявилося, що він поклав їх у стіл на роботі,— відповіла Кінвара.— Їх нам передали разом з іншими особистими речами.

— Це досить-таки дивно,— відзначив Страйк.— Хтось знає, чому він міг це зробити?

Всі дивилися байдуже, але Кінвара сказала:

— Він завжди дбав про безпеку, а останнім часом став параноїком — звісно, коли не йшлося про коней. Усі ключі до будинку на Ебері-стріт особливі. Унікальні. Їх не можна підробити.

— Важко підробити,— сказав Страйк, записуючи,— але не неможливо, якщо знаєш потрібних людей. Де було двоє інших комплектів на час смерті?

— Джасперові — в кишені піджака, мої тут, у сумочці,— відповіла Кінвара.

— Балон з гелієм,— перейшов до наступного питання Страйк.— Хтось знає, коли його придбали?

Ці слова привітало загальне мовчання.

— Чи була якась вечірка,— провадив Страйк,— може, для когось із дітей...

— Ніколи,— відповіла Фіззі.— Квартиру на Ебері-стріт татко використовував для роботи. Не пригадаю, щоб там хоч раз була вечірка.

— А ви, місіс Чизвелл,— звернувся Страйк до Кінвари.— Ви не пригадуєте...

— Ні,— обірвала його питання Кінвара.— Я вже сказала про це поліції. Джаспер, мабуть, сам його купив, іншого пояснення немає.

— Знайшли чек? Може, виписку з кредитної картки?

— Він, мабуть, платив готівкою,— підказав Торкіль.

— Ще одне, що я хочу з’ясувати,— мовив Страйк, рухаючись далі за власноруч складеним переліком,— це історія телефонних дзвінків, які пан міністр зробив уранці перед смертю. Здається, він дзвонив вам, місіс Чизвелл, а тоді тобі, Рафаелю.

Рафаель кивнув. Кінвара пояснила:

— Він хотів знати, чи я серйозно сказала, що йду, і я відповіла, що так, серйозно. Я не знала... не знала, хто ваша помічниця насправді. З’явилася мов грім з чистого неба, а Джаспер так дивно поводився, коли я про неї розпитувала, і я... я сильно розсердилася. Вирішила, щось відбувається.

— Ви не здивувалися, що чоловік чекав аж до ранку і тільки тоді подзвонив вам щодо записки? — спитав Страйк.

— Він сказав, що не помітив її, коли тільки зайшов.

— Де ви її лишили?

— На тумбочці біля ліжка. Він, мабуть, повернувся п’яний. Він сильно п’є... тобто пив. Відколи почалася всі ця історія з шантажем.

Норфолкський тер’єр, якого не пустили в дім, раптом вигулькнув за довгим вікном і знов почав гавкати на всіх.

— Клятий пес,— сказав Торкіль.

— Він скучив за Джаспером,— озвалася Кінвара.— Він був Джасперовим п-песиком...

Вона різко підвелася і пішла по серветки — коробка стояла на стосі книжок із садівництва. Всім стало ніяково. Тер’єр дзявкотів і дзявкотів. Сонний лабрадор прокинувся і собі гавкнув, аж тут хтось із білявих дітей вибіг на луку і покликав тер’єра бігти гратися з м’ячиком. Пес зник.

— Молодець, Прингле! — гукнув Торкіль.

Коли гавкіт затих, почулися схлипування Кінвари і вовтузіння лабрадора, який знову влягався спати. Іззі, Фіззі й Торкіль обмінялися ніяковими поглядами, а Рафаель з кам’яним лицем дивився перед собою. Кінвара зовсім не подобалася Робін, але бездіяльність родини здалася їй бездушною.