Убивчий білий

Страйк спитав, чи хтось із членів родини знає, як просувається поліційне розслідування. Запала крихітна пауза, під час якої долинули далекі крики дітей із зарослої луки.

— Більше, ніж я тобі розповіла, ми й не знаємо,— мовила Іззі,— але нам здається... так? — звернулася вона до решти членів родини,— що поліція вважає це самогубством. З іншого боку, вони явно відчувають необхідність ретельного розслідування...

— Це через те, ким він був, Ізз,— перебив Торкіль.— Міністр Корони, зрозуміло, що розслідуватимуть краще, ніж якогось хлопа з вулиці. Ти маєш знати, Корморане,— похмуро мовив він, важко посовавшись на дивані,— даруйте, дівчата, але я скажу... я особисто вважаю, що то було самогубство. Я розумію, так, розумію, що таку думку важко витримати, і не думайте, що я радий про це говорити! — запевнив він Страйка.— Якщо дівчатам так спокійніше, то хай буде. Але, ем, чоловічий контингент родини — га, Рафе? — гадає, що це усього-на-всього мій тесть не витримав. Так буває. Не при собі, точно. Га, Рафе? — перепитав Торкіль.

Рафаелеві встановлена ієрархія не сподобалася. Ігноруючи свого шваґра, він прямо звернувся до Страйка.

— Останні кілька тижнів мій батько поводився дивно. Я тоді не розумів, у чому справа. Ніхто мені не казав, що його шант...

— Не будемо про це,— хутко втрутився Торкіль.— Ми ж домовилися. Рішення родини.

Іззі стривожено заговорила:

— Корморане, я знаю, ти хочеш знати, чим саме шантажували татка...

— Джаспер не порушив закону,— твердо сказав Торкіль,— і по тому. Упевнений, ви не розпатякаєте,— мовив він до Страйка,— але такі речі виходять назовні, от завжди виходять. Ми не хочемо, щоб на нас знову напосілися газети. Ми ж домовилися, так? — спитав він у дружини.

— Гадаю, що так,— відповіла Фіззі, вагаючись.— Ні, звісно, ми не хочемо цього в газетах, але Торксе, Джиммі Найт мав усі причини бажати таткові зла, і гадаю, що Корморану слід знати принаймні це. Тобі ж відомо, що він цього тижня був тут у Вулстоуні?

— Ні,— відповів Торкіль,— не відомо.

— Так, його бачила місіс Анкілл,— сказала Фіззі.— Він її питав, чи вона не бачила його брата.

— Бідолашний малий Біллі,— неуважно мовила Іззі.— Був не при собі. Ну, воно й не дивно, коли тебе виховував Джек О’Кент, так? Багато років тому татко вийшов із собаками вночі,— розповіла вона Страйкові й Робін,— і побачив, як Джек копає — тобто буквально ганяє копняками — Біллі по всьому садку. Малий був голий. Звісно, коли Джек О’Кент побачив татка, то припинив.

Думка, що про таке слід повідомляти в поліцію чи соціальну службу, ніби й не виникла ні в Іззі, ні в її батька. Джек О’Кент і його син наче були дикими тваринами з лісу, які поводилися, на жаль, як личить тваринам.

— Гадаю, що менше йтиметься про Джека О’Кента,— мовив Торкіль,— то краще. І ти кажеш, що Джиммі мав усі причини бажати зла твоєму батькові, Фізз, але насправді він хотів грошей, і вбивство аж ніяк...

— Але він сердився на татка,— рішуче заперечила Фіззі.— Мабуть, коли зрозумів, що татко не заплатить, йому кров ударила в голову. Підлітком був ходяче лихо,— повідомила вона Страйкові.— Змолоду пішов у політику до крайніх ліваків. Вічно сидів там у пабі з братами Бутчерами, просторікував, що торі треба вішати, волочити й четвертувати, намагався продавати людям «Робітника-соціаліста»...

Фіззі скоса глянула на молодшу сестру, яка (на думку Страйка) досить-таки рішуче її ігнорувала.

— Біда, завжди з ним була біда,— провадила Фіззі.— Він подобався дівчатам, але...

Двері вітальні прочинилися, і, на великий подив решти членів родини, увійшла Кінвара, збуджена, червона. Не без зусилля виплутавшись із крісла, Страйк підвівся і простягнув руку.

— Корморан Страйк. Як ся маєте?

Кінвара глянула на нього, ніби хотіла проігнорувати цю дружню увертюру, але так-сяк потиснула простягнуту руку. Торкіль поставив біля пуфика ще один стілець, Фіззі налила ще одну чашку чаю.

— Як там коники, Кінваро? — щиро спитав Торкіль.

— Ну, Містик відкусив від Романо ще шматочок,— відповіла та, злостиво глянувши на Робін,— тож довелося знову викликати ветеринара. Він нервується щоразу, коли їдуть на великій швидкості, а так він у цілковитій нормі.

— Не знаю, нащо ти тримаєш жеребців разом, Кінваро,— зронила Фіззі.

— То міф, що вони не ладнають,— огризнулася Кінвара.— В дикій природі повсюдно зустрічаються табуни жеребців. У Швейцарії провели дослідження, яке показало, що вони можуть мирно співіснувати, щойно встановлять між собою ієрархію.

Вона говорила категоричним, майже фанатичним тоном.

— Ми якраз розповідаємо Корморану про Джиммі Найта,— сказала до Кінвари Фіззі.

— Я гадала, що ви не планували говорити про...

— Ми не про шантаж,— поспішно вліз Торкіль,— а про те, який він був жахливий ще замолоду.

— А,— мовила Кінвара,— розумію.

— Ваша падчерка боїться, що Найт може мати стосунок до смерті вашого чоловіка,— сказав Страйк, приглядаючись до її реакції.