Убивчий білий

І в ту мить Робін, у якої боліла рука, яку до глибини душі вразили почуття, що піднялися в ній, коли Страйк її обійняв, яка знала, що преса спробує її вистежити, побачила в Метью коли не союзника, то шлях до втечі. Думка про те, щоб сісти на літак і полетіти геть від цунамі цікавості, пліток, гніву, співчуття і непроханих порад, яке потопить її, якщо лишитися в Йоркширі, принаджувала безмежно.

Тож вони полетіли і під час польоту майже не розмовляли. Про що думав у ті довгі години Метью, Робін ніколи не питала. Про себе вона тільки знала, що думала про Страйка. Раз у раз вона поверталася до спогадів про ті обійми. За ілюмінатором пролітали хмари.

«Чи я в нього закохана?» — раз у раз питала вона себе, але чіткого висновку не дійшла.

Роздуми над цим питанням тривали цілі дні — внутрішні тортури, про які вона не могла розповісти Метью, коли вони блукали білими пляжами, обговорюючи незгоди й образи, що пролягли між ними. Іноді вони сварилися, іноді — відступали і довго й ображено мовчали. Метью стежив за телефоном Робін, хотів знати, де він, повсякчас брав його і перевіряв — і вона знала, що Метью шукає дзвінки чи повідомлення від її шефа.

Гірше було від того, що дзвінків і повідомлень не було. Вочевидь, Страйк не мав бажання з нею розмовляти. Обійми на сходах, до яких її думки верталися, мов собака до приємно смердючого стовпа, для нього, здавалося, мали менше значення, ніж для неї.

Ніч по ночі Робін самотньо ходила пляжем, слухаючи глибоке дихання моря. Рука пітніла під гумовим бандажем, телефон лишався на віллі, щоб Метью не міг піти за нею (казав, хоче знати, чи не розмовляє вона потай зі Страйком).

На сьому ніч, коли Метью лишився на віллі, Робін вирішила сама подзвонити Страйкові. Вона склала план, у якому ледве зізнавалася самій собі. У барі був стаціонарний телефон, номер офісу вона знала напам’ять. Дзвінок автоматично переспрямують на Страйків мобільний. Що сказати йому, коли додзвониться, Робін не знала, але була впевнена, що коли почує його голос, то пізнає правду про свої почуття. В далекому Лондоні задзвонив телефон, і в Робін пересохло в роті.

Слухавку зняли, але кілька секунд ніхто нічого не казав. Робін чула якийсь рух, тоді на тому кінці захихотіли і відповіли:

— Алло? Це Кормі-Вормі...

Жінка гучно й розгнуздано засміялася, а Робін почула десь на фоні Страйка, водночас потішеного і роздратованого, і явно п’яного:

— Віддай! Серйозно...

Робін кинула слухавку. Обличчя і груди залив піт. Вона почувалася присоромленою, дурною, приниженою. Він там з іншою жінкою. Сміх був непомильно інтимний. Якась невідома дівчина дражнить його, відповідає на його дзвінки, називає (тьху!) «Кормі».

Робін не зізнається, що йому дзвонила, навіть якщо Страйк питатиме про обірваний дзвінок. Брехатиме крізь зціплені зуби, прикинеться, ніби не розуміє, про що це він...

Голос тієї жінки в телефоні був для Робін мов гучний ляпас. Якщо Страйк запросив когось до свого ліжка так скоро після тих обіймів (а Робін ладна була поставити власне життя на те, що дівчина, хай хто вона така, або щойно переспала зі Страйком, або зараз переспить), то він точно не сидить там у Лондоні, караючись думками про свої справжні почуття до Робін Еллакотт.

Сіль на губах викликала спрагу. Робін брела крізь ніч, лишаючи вервечку глибоких слідів на м’якому білому піску, а за спиною ненастанно билися об берег хвилі. Чи не може бути, спитала вона себе, коли нарешті виплакалася, що то вона просто сприйняла вдячність і дружні почуття за щось глибше? Що сама переплутала любов до детективної праці з коханням до чоловіка, який дав їй цю роботу? Робін, звісно, захоплювалася Страйком і ставилася до нього надзвичайно приязно. Вони стільки всього пережили разом, що близькість відчувати природно,— та чи кохання це?

Самотня у пахкій, сповненій дзижчання комах ночі, Робін слухала зітхання хвиль, колисала свою хвору руку й похмуро нагадувала собі, що на порозі двадцять восьмого дня народження дуже мало знає про стосунки чоловіків і жінок. Вона знає тільки Метью — свого єдиного сексуального партнера, свій надійний прихисток протягом уже десятьох років. Якщо вона плекає прихильність до Страйка — мабуть, так старомодно це описала б мама,— чи не стало це природнім наслідком відсутності розмаїття й експериментів, що їх удосталь має більшість жінок її віку? Робін стільки часу плекала вірність Метью — тож, мабуть, мусила одного дня роззирнутися і зрозуміти, що можливе інше життя, інший вибір? Чи не мала вона вже давно зрозуміти, що Метью — не єдиний чоловік на світі? Страйк, сказала собі Робін, просто виявився чоловіком, з яким вона проводила більшу частину часу, тож природнім чином до нього звернулася її цікавість, її незадоволеність стосунками з Метью.