Убивчий білий

— Вантажівку, що везла другу шибеницю, угнали. Уряд не отримав посилки, Чизвелл не отримав оплати. З цього фото можна виснувати, що ту шибеницю повстанці використовували для самосуду. Цей бідолаха, Семюель Мурапе, опинився не в тому місці не в той час. Учився в Британії, взяв вільний рік на самовизначення, поїхав до рідних... Видно погано,— додав Лейборн,— але ось, отут, за ногою...

— Так, схоже на зображення білого коня,— погодився Страйк.

У Робін у кишені завібрував мобільний, на якому вона вимкнула звук. Вона чекала на важливий дзвінок, але виявилося, що то повідомлення з невідомого номера.

Ти заблокувала мій номер, але треба зустрітися. Виникла надзвичайна ситуація, і нам обом дуже корисно було б їі вирішити. Метт

— Нічого важливого,— сказала Робін Страйкові, кладучи мобільний у кишеню.

Це було вже третє повідомлення від Метью за сьогодні.

«Надзвичайна ситуація, ти ба».

Мабуть, Том дізнався, що наречена спить з його добрим другом. Може, погрожує подзвонити Робін чи зайти в офіс на Денмарк-стріт, щоб дізнатися, наскільки в курсі вона. Якщо Метью думає, що для Робін — яка наразі стоїть біля численних фото отруєного й задушеного міністра — то «надзвичайна ситуація», він помиляється. Зробивши над собою зусилля, вона зосередилася на розмові, яка точилася в штабі розслідування.

— ...історія з кольє,— казав Страйкові Лейборн.— Набагато переконливіша за ту, яку він розказав нам. Ота казочка, ніби він мав їй не дати зашкодити собі.

— То Робін змусила його змінити версію, а не я,— відповів Страйк.

— А... ну, гарна робота,— сказав Лейборн до Робін трохи зверхньо.— Я коли брав у нього свідчення, одразу подумав, що то слизький малий негідник. Такий нахаба! Щойно вийшов з тюрми і все таке. І жодних докорів сумління, що переїхав ту бідну жінку.

— Яку вас справи з Францескою? — спитав Страйк.— То дівчина з галереї.

— Вдалося зв’язатися з її батьком у Шрі-Ланці, й він не зрадів. Власне, від нього сама завада,— відповів Лейборн.— Намагається тягнути час, щоб адвокати її підготували. Дуже незручно — вся родина десь за кордоном. Довелося натиснути на нього по телефону. Цілком розумію, чого він не хоче, щоб усе це вийшло в суді, але нічого не вдієш. Такі речі дають цікаве уявлення про ментальність вищих прошарків, га? В їхньому випадку одне правило...

— Щодо цього,— перебив Страйк,— а з Ааміром Малліком ви розмовляли?

— Так, ми його знайшли там, де сказав ваш хлоп — Гатчинс, так?.. У сестри. Він має нову роботу...

— Ой, я така рада,— не стрималася Робін.

— ...і спершу не дуже нам зрадів, але зрештою виявився відвертим і помічним. Розповів, що знайшов того хворого хлопа — Біллі, так? — на вулиці, де той вимагав зустрічі з його шефом, горлав про вбиту дитину, яку задушили і поховали на Чизвелловій землі.

Маллік повів його до себе з думкою здати в лікарню, але спершу подзвонив спитати поради в Ґерайнта Вінна. Той розлютився. Сказав нізащо не викликати «швидку».

— Що, аж так? — насупився Страйк.

— Зі слів Малліка виходить, Вінн боявся, що історія Біллі зашкодить його власній репутації. Він не хотів, щоб хворий на голову волоцюга каламутив воду. Зірвався на Малліка, що той повів Біллі до будинку, власниками якого є Вінни, наказав негайно викинути його назад на вулицю. Проблема в тому...

— ...що Біллі не схотів іти,— відповів Страйк.

— Саме так. Маллік каже, що Біллі був, вочевидь, не при собі й гадав, що його утримують проти волі. Скрутився на підлозі у ванній і не йшов. Хай там що,— Лейборн глибоко зітхнув,— Маллікові набридло прикривати Віннів. Він підтвердив, що в ранок смерті Чизвелла Ґерайнт був не з ним. Пізніше Вінн сказав Малліку — і натиснув на нього, змусив брехати,— що йому подзвонили з нагальної справи, тож довелося йти з дому о шостій ранку.

— Ви відстежили дзвінок? — спитав Страйк.

Лейборн узяв роздруківку телефонних дзвінків, перебрав, тоді простягнув Страйкові двійко сторінок з позначками.

— Ось. Одноразові мобільники,— відповів Лейборн.— Поки що виявили три різні номери. Гадаю, їх там більше. Використовували строго по одному разу кожен, інших дзвінків, крім цих відзначених, не знайти. Спланували за кілька місяців. З одного телефону дзвонили того ранку Віннові, ще з двох — Кінварі Чизвелл протягом останніх тижнів. Вона «не пригадує», хто то був, але обидва рази — ось, бачите? — розмовляла з цим невідомим понад годину.

— А що каже сам Вінн? — спитав Страйк.

— Закрився, мов устриця в мушлі,— відповів Лейборн.— Але не хвилюйся, ми його розробляємо. Не кожну порнозірку дрюкали, як дрюкають того Ґерайнта В... даруй, любонько,— сказав Лейборн до Робін, якій те вибачення здалося більш образливим, ніж сказане доти.— Але ти мене зрозумів. Ось-ось розколеться. В кожну дірку його... мгм,— знову осікся він.— Цікавить мене те,— заговорив знову,— скільки знала його дружина. Дивна жінка.

— В якому плані? — спитала Робін.