Убивчий білий

Аудиторія засміялася і знову зааплодувала, тож гучного бурчання Страйкового шлунку ніхто не почув. Цікаво, тут є де купити щось на виніс? Він навіть почав думати, чи не зручно було б піти просто зараз, купити поїсти, а тоді повернутися, аж тут сива вестіндійка, яку він бачив раніше, прочинила двері у фойє і підперла їх. З виразу її обличчя було зрозуміло, що «ОПОРУ» вже давно час покинути приміщення.

Однак Джиммі якраз розігнався.

— Цей так званий олімпійський дух, ця чесна гра й уболівання — це просто нормалізація репресій і авторитаризму! Прокиньтеся: Лондон змілітаризовано! Британська держава, що століттями відточувала тактики колоніалізму і вторгнень, користується олімпійською нагодою, щоб спустити на простих людей поліцію, армію, гелікоптери, гармати! Додаткова тисяча камер відеоспостереження! Поспіхом ухвалені закони! Ви собі думаєте, то все зникне, щойно карнавал капіталізму піде далі? Приєднуйтеся до нас! — закричав Джиммі, а працівниця центру рушила на середину приміщення, знервована, проте рішуча.— «ОПІР» — це частина великого світового руху за справедливість, що опирається репресіям! Ми боремося за спільну справу разом з усіма лівими й борцями за свободу в столиці! Ми проводитимемо законні демонстрації і скористаємося всіма інструментами мирного протесту, які в нас ще не відібрали у цьому вже майже окупованому місті!

Знову оплески; втім, літня пара неподалік Страйка здавалася зніченою.

— Так, так, знаю,— додав Джиммі, звертаючись до працівниці центру, яка вже вийшла на середину і несміло жестикулювала.— Нас виганяють,— сказав Джиммі вже до аудиторії, криво посміхаючись і трусячи головою.— Ще б пак. Ще б пак.

Кілька людей засичало на працівницю центру.

— Хто хоче знати більше,— сказав Джиммі,— шукайте нас у пабі через дорогу. Адреса у ваших буклетах!

Більша частина аудиторії зааплодувала. Поліціянт у штатському підвівся. Літня пара уже квапилася до дверей.

6

Я... маю репутацію запеклого фанатика, як я чув.

Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»

Застукотіли стільці, люди почали піднімати сумки і наплічники. Більша частина аудиторії рушила до дверей, але дехто не поспішав іти. Страйк зробив кілька кроків до Джиммі, сподіваючись із ним поговорити, але його випередив східний молодик, що рвучкою ходою рушив до активіста з виглядом знервованої рішучості. Джиммі обмінявся ще кількома словами з чоловіком з Робітничого альянсу, тоді помітив новоприбулого, попрощався з Волтером і з виразом готовності на обличчі рушив побалакати з новонаверненим (так, мабуть, Джиммі думав).

Щойно східний молодик заговорив, на обличчя Джиммі ніби насунули хмари. Вони почали притишену розмову в чимдалі безлюднішій кімнаті, а Флік з групою молоді стояла поблизу, чекаючи на Джиммі. Вочевидь, ці люди вважали себе вищими за фізичну працю, бо працівниця центру прибирала стільці сама.

— Дозвольте допомогти,— звернувся до неї Страйк, узяв три стільці, ігноруючи різкий біль у коліні, і поставив їх у високий стос.

— Дуже дякую,— задихано озвалася жінка.— Не думаю, що ми колись ще впустимо...

Вона почекала, поки повз пройдуть Волтер і ще кілька осіб. Жоден їй не подякував.

— ...цих людей до центру,— обурено закінчила вона.— Я гадки не мала, що в них за плани. В буклеті йдеться про громадську непокору і все таке.

— А ви за Олімпійські ігри? — спитав Страйк, додаючи ще один стілець до стосу.

— В мене онука займається бігом,— відповіла жінка.— Ми отримали квитки, вона чекає не дочекається.

Джиммі досі розмовляв зі східним молодиком. Здавалося, між ними виникла незгода. Джиммі здавався напруженим, очі постійно бігали приміщенням — він чи то шукав шлях до відступу, чи то боявся, що хтось почує. Люди виходили. Джиммі й азіат теж рушили до виходу. Страйк нашорошив вуха, сподіваючись почути, що вони там кажуть одне одному, але гучні кроки послушників Джиммі, відлунюючи від дерев’яної підлоги, притлумили все, крім кількох слів.

— ...багато років, друже? — сердито питав Джиммі.— То роби, що хочеш, ти сам пристав на...

Вони вийшли з зони чутності. Страйк допоміг волонтерці скласти стільці, а коли вона вимкнула світло, спитав, як потрапити до «Білого коня».

За п’ять хвилин Страйк начхав на рішення харчуватися здоровішою їжею, купив на вулиці смаженої картоплі й пішов по Вайт-Горс-роуд, у кінці якої і стояв потрібний паб.

Поїдаючи картоплю, Страйк думав, як найкраще почати розмову з Джиммі Найтом. Реакція підстаркуватого фаната Че Гевари біля дверей показала, що нинішній Страйків імідж не викликає довіри з боку борців з капіталізмом. Джиммі мав вигляд досвідченого активіста з крайніх лівих і явно очікував на увагу з боку влади в напруженій атмосфері передчуття Олімпійських ігор. Власне, Страйк бачив, що слідом за Джиммі іде, вклавши руки в кишені, той непримітний блакитноокий чоловік. Тож перше завдання Страйка — запевнити Джиммі, що «ОПІР» його не цікавить.