Шибку затулили від сонця старим простирадлом, але один кут провис. Страйк, досить високий, щоб зазирнути в ту латку голого скла, побачив фрагмент порожньої кімнати з незастеленим розкладним диваном, на якому лежала пухова ковдра, купою одягу в кутку і переносним телевізором на картонній коробці. Ковролін щільним шаром вкривали бляшанки з-під пива і переповнені попільнички. Оце вже щось! Страйк повернувся до облізлих дверей, підняв великий п’ястук і постукав.
Ніхто не відчинив, і жодного руху всередині чутно не було.
Страйк знову глянув на оголошення на дверях, тоді рушив далі. Звернувши на Вікаридж-лейн, просто перед собою побачив громадський центр із жирними плексигласовими літерами: «Джерело».
Перед скляними дверима стояв дід у військовому кашкеті та з пелехатою сивою бородою. В руках мав стос буклетів. Страйк підійшов, і дід, на футболці в якого виявився вицвілий портрет Че Гевари, питально глянув на нього. Попри відсутність краватки, італійський костюм Страйка вигляд мав не до речі офіційний. Коли стало очевидно, що Страйк іде до громадського центру, дід затулив йому вхід.
— Я знаю, що запізнився,— з удаваним роздратуванням сказав Страйк,— але чорт забирай, я оце тільки щойно дізнався, що зібрання в іншому місці.
Його упевненість і габарити якось збентежили діда в кашкеті, але все ж той вирішив, що отак капітулювати перед людиною у костюмі — річ негідна.
— Кого ви представляєте?
Страйк уже глипнув на набрані великими літерами слова на буклетах, що їх дід притискав до грудей: «НЕЗГОДА — НЕПОКОРА — БУНТ» і (якось не до речі) «ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ». Також там була груба карикатура, на якій група жирних бізнесменів випускала з сигар олімпійські кільця.
— Батька,— відповів Страйк.— Боїться, що його ділянку забетонують.
— А,— сказав бородатий дід. Він відсунувся. Страйк взяв у нього буклет і ступив усередину.
Всередині нікого не було, тільки сива жінка вест-індського походження зазирала у прочинені двері. З кімнати лунав жіночий голос. Слова годі було розібрати, але з інтонацій ставало зрозуміло, що ораторка виголошує тираду. Помітивши, що хтось підійшов, жінка біля дверей озирнулася. Вигляд Страйка справив на неї враження, протилежне тому, що його він викликав у діда на вході.
— Ви з олімпійських? — прошепотіла вона.
— Ні,— відповів Страйк.— Просто цікавлюся.
Жінка відчинила двері, впускаючи його.
На пластикових стільцях сиділо з чотири десятки людей. Страйк зайняв найближче порожнє місце й оглянув потилиці перед собою, шукаючи довге масне волосся Біллі.
Перед аудиторію стояв стіл з промовцями. Перед ним туди-сюди металася нинішня ораторка. Волосся в неї було точно такого самого яскраво-червоного кольору, як у Коко, випадкової коханки Страйка, якої виявилося так важко здихатися; говорила дівчина незакінченими реченнями, плуталася в словах і часом вибивалася з типово «робітничої» вимови, У Страйка склалося враження, що говорить вона вже давненько.
— ...подумайте про самозахопи, про богему, вони ж усі... це ж, га, пристойний район, а тут приходять ці з планшетами і такі — валіть, коли знаєте, що вам на користь, нижній, бляха-муха, сегмент, це ж Троянський кінь — це організована компанія типу для...
Половина аудиторії скидалася на студентів. Серед старших учасників зібрання Страйк помітив чоловіків і жінок, у яких впізнав відданих протестувальників. Дехто був у футболках з лівацькими гаслами, як дід біля входу. Подекуди виднілися й неочікувані персонажі, вочевидь, звичайні громадяни, яким не до душі припав прихід Олімпійських ігор у Східний Лондон: богемні особи, мабуть, з тих самих самозахопів, немолода пара — ці якраз перешіптувалися і, як здогадався Страйк, просто злякалися за свою земельну ділянку. Пара набрала виразу покірливої терплячості, як у церкві, і Страйк здогадався, що вони дійшли згоди щодо неможливості піти просто зараз так, щоб не привернути до себе надмірної уваги. Якийсь юнак, весь у пірсингу й анархістських татуюваннях, гучно цмокав, колупаючись у зубах.
За дівчиною-ораторкою сиділо ще троє: немолода жінка і двоє чоловіків, які тихо перемовлялися між собою. Один мав щонайменше шістдесят років — груди-діжка, виставлена щелепа, войовничий вигляд людини, що відслужила на фронті успішних боїв з непоступливим начальством. Темні та глибоко посаджені очі другого чоловіка змусили Страйка уважніше придивитися до буклета — слід було підтвердити негайну підозру.