Убивчий білий

— Вінн, звісно, не може їх мати. Якби мав, усе б уже скінчилося. Але він може вигадати, як їх отримати. Саме так.

Він запхався останнім шматком пирога, а тоді сказав:

— Звісно, є шанс, що фотографії мене ніяк не підставляють. Жодних прикметних позначок, наскільки мені відомо, немає.

Уява Страйка відверто скипіла. Кортіло спитати: «Позначок на чому, пане міністр?» — але він утримався.

— Це все сталося шість років тому,— провадив Чизвелл.— Я сто разів уже все пригадав. Там були й інші, хто міг би щось бовкнути, але сумніваюся, дуже сумніваюся. Надто багато можна втратити. Ні, все зводиться до того, що можуть накопати Найт і Вінн. Не думаю, що в Найта це перший варіант. Він просто хоче грошей. Тож ось він я, містере Страйк — a fronte praecipitium, а tergo lирі[6]. Вже кілька тижнів живу з цим мечем над головою. Приємного мало.

Він глянув на детектива крихітними очицями, і той мимоволі уявив крота, який дивиться на лопату, готову його розрубати.

— Коли я почув, що ви були на зібранні, то вирішив, що то ви розслідуєте діяльність Найта і маєте на нього якийсь бруд. Я дійшов висновку, що єдиний шлях з цієї диявольської ситуації — це знайти щось на кожного з них, поки вони не наклали лапу на ті світлини. Клин клином вибивають.

— А шантаж — шантажем? — спитав Страйк.

— Мені від них нічого не треба, тільки щоб облишили мене,— огризнувся Чизвелл.— Хочу мати козирі, та й по тому. Я діяв у рамках закону,— твердо сказав він,— і свого сумління.

Чизвелл не був приємним чоловіком, але Страйк міг легко уявити, як довге очікування публічного викриття перетворюється на тортури, надто для людини, якій у житті вже вистачило скандалів. Побіжне вивчення персони потенційного клієнта відкрило Страйкові захоплені оповіді про подружню зраду, яка згубила його перший шлюб; про той факт, що друга дружина Чизвелла тиждень лежала у клініці з «нервовим виснаженням»; і ще про ту страшну аварію, коли його молодший син під наркотиками збив молоду маму.

— Це дуже велике завдання, містере Чизвелл,— сказав Страйк.— Знадобиться двоє-троє людей, аби провести ретельне розслідування щодо Найта і Вінна, надто якщо часу обмаль.

— Мені байдуже, скільки це коштуватиме,— заявив Чизвелл.— Мені байдуже, чи вам доведеться долучити до цього цілу агенцію. Відмовляюся навіть думати, що не знайдеться чогось на Вінна, бо то пронозливе мале жабеня. Кумедна вони пара. Вона — незрячий світлий янгол,— Чизвелл закопилив губу,— і він, її череватий лакей, вічно плете інтриги, б’є у спину, гребе все, до чого може дотягнутися. Там має щось бути. Обов’язково. А щодо Найта, то це баламут-комуняка, і там теж має бути щось, досі не відоме поліції. То завжди був урвитель, суцільне ходяче лихо.

— Ви знали Джиммі Найта до того, як він почав вас шантажувати? — спитав Страйк.

— О так,— відповів Чизвелл.— Найти з мого виборчого округу. Батько був різноробочий, який трохи працював на нашу родину. З матір’ю я не знайомий. Гадаю, вона померла до того, як ті троє вселилися до Стеда-котеджу.

— Зрозуміло,— сказав Страйк.

Він пригадав сповнені болю слова Біллі: «Я бачив, як задушили дитину, а ніхто мені не вірить», той нервовий рух від носа до грудей, схожий на хресне знамення, прозаїчну й точну деталь — рожеву ковдру, в якій поховали мертву дитину.

— Є дещо, гадаю, що я маю вам розповісти, перш ніж ми перейдемо до обговорення умов, містере Чизвелл,— сказав Страйк.— Я був на зібранні «ОПОРУ», бо шукав молодшого брата Найта. Біллі.

Зморшка між короткозорими очицями Чизвелла трішки поглибилася.

— Так-так, пам’ятаю, що їх там було двоє, але Джиммі значно старший — на десять чи більше років, здається. Я не бачив... Біллі, так його звати?.. багато років.

— Так, він серйозно хворий психічно,— сказав Страйк.— Прийшов до мене минулого понеділка з дивною історією, тоді втік.

Чизвелл чекав, і Страйк був певний, що він напружився.

— Біллі заявляє,— сказав Страйк,— що в дуже юному віці став свідком того, як задушили маленьку дитину.

Чизвелл не сахнувся з острахом; не вибухнув і не вилаявся. Він не спитав, у чому його звинувачують, не спитав, до чого тут у біса він. Не було жодної бурхливої реакції провинної людини, і все одно Страйк ладен був заприсягтися, що для Чизвелла ця історія не нова.

— І хто, за його словами, задушив дитину? — спитав він, торкаючись ніжки келиха.

— Він мені не сказав — може, не хотів.

— Ви гадаєте, що Найт мене цим шантажує? Дітовбивством? — хрипко спитав Чизвелл.

— Я подумав, що вам треба знати, чому я шукав Джиммі,— відповів Страйк.

— На моєму сумлінні смертей немає,— з притиском заявив Джаспер Чизвелл. Він допив свою воду.— 3 людини не можна,— додав він, відставляючи порожню склянку на стіл,— питати за невмисні наслідки.

10

Я собі гадав, разом ми двоє впораємося.

Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»