Убивчий білий

— Ми щодня розкопуємо бруд на різних людей,— грубо відповів Страйк.— Трошки запізно для докорів сумління з цього приводу.

Він зробив великий ковток з кухля, роздратований не тільки реакцією Робін, а й тим, що не зміг приховати обурення. Робін живе зі своїм чоловіком у прегарному будинку зі звідними вікнами на Олбері-стріт, а він так і сидить у двох кімнатах з протягами, та й звідти його можуть виселити забудовники. Ніколи раніше агенція не мала завдань, які означають повний день для трьох людей — може, на кілька місяців. Страйк не збирався вибачатися за те, що охоче на нього згодився. Він багато років працював і стомився від того, що його одразу тягне у злидні, тільки-но в агенції забракне роботи. Він має на свій бізнес амбітні плани, які не втілити в життя без здоровішого банківського рахунку. І все одно Страйкові кортіло відстояти свою позицію.

— Робін, ми як адвокати. Ми завжди на боці клієнта.

— Ти вчора відмовив тому банкіру, який хотів знати, де його дружина...

— ...бо було в біса очевидно, що він завдасть їй шкоди, якщо знайде.

— Ну,— зухвало глянула на нього Робін,— а що коли оте, що вони мають на Чизвелла...

Та вона не встигла закінчити речення, бо високий чоловік, захоплений розмовою з колегою, врізався просто в стілець Робін і штовхнув її на стіл. Робін перекинула свій сік.

— Агов! — гаркнув Страйк, поки Робін намагалася струсити сік з промоченої сукні.— Не вибачитеся?

— О Боже,— крізь зуби буркнув чоловік, дивлячись на облиту соком Робін. Кілька людей розвернулося подивитися, що діється.— То я зробив?

— Та вже зробив,— відповів Страйк, встаючи й обходячи стіл.— І це не вибачення!

— Корморане! — застережливо мовила Робін.

— Ну, мені дуже прикро,— мовив чоловік, ніби ідучи на велику поступку, але придивився до габаритів Страйка і почав жалкувати вже значно щиріше: — Правда, я дуже перепр...

— Та йди вже,— загарчав Страйк.— Поміняймося місцями,— сказав він до Робін.— Хай наступний незграбний телепень врізається в мене, а не в тебе.

Зворушена і зніяковіла, Робін узяла свою сумку, яка теж просякла соком, і вчинила, як Страйк запропонував. А він повернувся до столу зі жменею паперових серветок, які простягнув їй.

— Дякую.

Важко було витримувати войовничий настрій, коли він добровільно сів на облитий соком стілець, щоб їй було зручніше. Все витираючи з себе сік, Робін нахилилася вперед і тихо мовила:

— Ти знаєш, чим я переймаюся. Тим, що сказав Біллі.

Тонка бавовняна сукня липла до тіла; Страйк рішуче дивився Робін у вічі.

— Я спитав про це Чизвелла.

— Та ну.

— Звісно, спитав. Про що би ще я подумав, коли він сказав, що його шантажує брат Біллі?

— І що він?

— Сказав, що на його руках смертей немає, але «з людини не можна питати за невмисні наслідки».

— Що це в біса означає?

— Я так і спитав. Він навів гіпотетичний приклад: чоловік впустив льодяник, а дитина підняла, вдавилася й померла.

— Що?

— Я теж не втямив. Біллі, я так розумію, більше не дзвонив?

Робін похитала головою.

— Слухай, дуже велика вірогідність того, що Біллі марить,— сказав Страйк.— Коли я переповів Чизвеллу слова Біллі, той не виказав ні провини, ні страху...

Щойно це мовивши, Страйк пригадав тінь, яка пробігла обличчям Чизвелла, і своє враження, ніби ця історія для Чизвелла не нова.

— То чим же вони шантажують Чизвелла? — спитала Робін.

— Щоб я знав,— відповів Страйк.— Він сказав, що це сталося шість років тому, отже, до історії Біллі воно не клеїться, бо шість років тому він не був малим хлопчиком. Чизвелл також сказав, що, на думку деяких людей, це може бути аморальна річ, але нічого протизаконного він не зробив. Також він ніби натякнув, що тоді це не було незаконним, а тепер стало.

Страйк придушив позіхання. Пиво і надвечірнє тепло навіювали сон. Пізніше треба буде йти до Лорелеї.

— Тобто ти йому віриш? — спитала Робін.

— Чи вірю я Чизвеллу? — вголос поцікавився Страйк, дивлячись за спиною Робін у дзеркало з екстравагантним гравіюванням.— Якщо треба заприсягтися, я б сказав, що він мені сьогодні розповів щиру правду, бо він у відчаї. Чи я вважаю його гідним довіри? Мабуть, не більше, ніж будь-яку іншу людину.

— Він же тобі не сподобався? — не повірила власним вухам Робін.— Я тут про нього почитала.

— I?

— За смертну кару, проти іммігрантів, голосував проти подовження декретної відпустки...

Робін не помітила мимовільного погляду Страйка на її фігуру й говорила далі:

— ...просторікував про родинні цінності, а сам покинув дружину заради журналістки...

— Гаразд, на пиво я такого не покличу, але щось у ньому викликає жалість. Одного сина втратив, другий убив жінку...

— Так, так,— відповіла Робін.— Він виступає мало не за довічне для дрібних злочинців, а коли його син наїхав на молоду маму, всіма силами домагався короткого тер...

Вона затнулася, коли почувся гучний жіночий голос:

— Робін! Як мило!

До пабу увійшла Сара Шедлок у товаристві двох чоловіків.

— О Господи,— буркнула Робін, не стримавшись, тоді голосно привіталася: — Capo, привіт!