Убивчий білий

За годину детектив і міністр вийшли з будинку номер 14 на Парк-плейсі й пішки здолали кілька ярдів до Сент-Джеймс-стріт. За кавою Чизвелл став менш буркотливим і афористичним — Страйк зрозумів, що той відчув полегшення, вживши заходів, які допоможуть зняти майже незносний тягар страху й очікування. Обговорили умови; Страйка угода потішила, бо завдання обіцяло стати прибутковим і цікавим. Такого агенція давно не мала.

— Ну, дякую, містере Страйк,— сказав Чизвелл, виглядаючи щось на Сент-Джеймс-стріт, коли вони спинилися на розі.— Тут я вас залишу. Маю зустріч із сином.

Однак з місця він не зрушив.

— Ви розслідували смерть Фредді,— раптом сказав він, скоса глянувши на Страйка.

Страйк не чекав, що Чизвелл торкнеться цього питання, надто тут, заднім числом, після напружених перемовин у підвалі.

— Так,— відповів він.— Дуже співчуваю.

Очі Чизвелла так і були прикуті до далекої мистецької галереї.

— Я запам’ятав ваше ім’я у звіті,— сказав він.— Дуже незвичне.

Він ковтнув, далі приглядаючись до галереї. Здавалося, йому аж не хочеться йти на ту зустріч.

— Чудовий хлопчик, Фредді,— мовив Чизвелл.— Чудовий. Вступив до мого колишнього полку — ну, майже. Гусарський полк королеви, як вам відомо, у дев’яносто третьому об’єднали з Королівськими ірландськими гусарами. Тож став Королівський гусарський полк. Стільки надій. Стільки життя. Але ви з ним не були знайомі.

— Не був,— підтвердив Страйк.

Якісь увічливі коментарі здавалися зайвими.

— Він був вашою старшою дитиною, так?

— З чотирьох,— кивнув Чизвелл.— Двоє дівчат,— сказав він таким тоном, ніби відкидав їх, жінок, як полову при зерні,— і ще один хлопець,— похмуро додав він.— Сів у тюрму. Ви, мабуть, бачили газети?

— Ні,— збрехав Страйк, бо знав, як воно, коли деталі твого особистого життя обсмоктують у пресі. Наймилосердніше (якщо в таку заяву взагалі можна повірити) прикинутися, ніби ти того не читав; найввічливіше — дати людині самій розповісти свою історію.

— Раф усе життя був і є біда ходяча,— сказав Чизвелл.— Я його отуди влаштував на роботу.

Він тицьнув тлустим пальцем на вікна мистецької галереї.

— Так і не довчився на бакалавра мистецтв,— провадив Чизвелл.— Власник — мій друг, погодився його взяти. Жінка думає, що він безнадійний. Збив на машині матір маленької дитини, на смерть. Був під наркотиками.

Страйк мовчав.

— Ну, бувайте,— сказав Чизвелл, ніби виринувши з меланхолійного трансу. Він знову простягнув пітну долоню, яку Страйк потиснув, а тоді рушив геть, замотаний у важке пальто, геть недоречне чудової червневої днини.

Страйк пішов по Сент-Джеймс-стріт у протилежному напрямку, на ходу дістав мобільний. Робін відповіла на третьому сигналі.

— Треба зустрітися,— без преамбул сказав Страйк.— У нас нова справа, велика.

— Чорт! — відповіла Робін.— Я на Гарлі-стріт. Не хотіла тебе смикати, бо знала, що ти з Чизвеллом, але дружина Енді зламала зап’ясток — упала з драбини. Я сказала, що нагляну за Жуаном, поки він везе її до шпиталю.

— Трясця. А Барклей де?

— Досі на Вебстері.

— Жуан у себе в консультації?

— Так.

— Тоді ризикнемо,— сказав Страйк.— У п’ятницю він зазвичай їде одразу додому. Справа нагальна, я маю тобі розповісти особисто. Зможеш приїхати до «Червоного лева» на Йорк-стріт?

Відмовившись від алкоголю на обіді з Чизвеллом, Страйк хотів пінту пива, а не повертатися до офісу. Якщо в «Білому коні» в Іст-Гемі він у цьому костюмі вирізнявся, то для Мейферу вигляд мав якраз доречний, тож за дві хвилини Страйк уже увійшов до «Червоного лева» на вулиці герцога Йоркського. То був невеличкий вікторіанський паб; мідні оздоби й вітражі нагадали Страйкові інтер’єр «Тоттенгему». Взявши за столик у кутку пінту «Лондон прайду», він пошукав на телефоні відомості про Деллу Вінн і її чоловіка й почав читати статтю про прийдешні Параолімпійські ігри, в якій багато цитували Деллу.

— Привіт,— за двадцять п’ять хвилин сказала Робін, кинувши сумку на стілець навпроти нього.

— Щось питимеш? — поцікавився Страйк.

— Сама принесу,— відповіла Робін.— Ну що? — спитала вона, повертаючись за дві хвилини зі склянкою апельсинового соку. Страйк усміхнувся, побачивши її неприховану нетерплячку.— 3 чого така метушня? Що там Чизвелл хоче?

Паб, який складався з підковоподібної кімнати навколо єдиного шинкваса, вже щільно заповнили чоловіки й жінки в діловому вбранні — хто рано почав вихідні, а хто, як Страйк і Робін, закінчував за пивом роботу. Притишеним голосом Страйк переповів свою розмову з Чизвеллом.

— О,— апатично мовила Робін, коли Страйк нарешті закінчив вводити її в курс справи.— Тобто ми... будемо шукати бруд на Деллу Вінн?

— На її чоловіка,— виправив Страйк,— і Чизвелл наполягає, що це називається «козирі».

Робін промовчала й відпила свого соку.

— Шантаж протизаконний, Робін,— нагадав Страйк, правильно витлумачивши занепокоєний вираз її обличчя.— Найт намагається витрусити з Чизвелла сорок штук, а Вінн хоче вигнати його з посади.

— І тому він збирається їх шантажувати у відповідь, а ми йому допоможемо?