Убивчий білий

І вихором квітчастої тканини й розвіяного волосся вона зникла, лишивши Робін і заінтригованою, і дивно заспокоєною. Якщо Іззі так спокійно ставиться до хиби, якої припустився її батько, то це навряд чи це щось жахливе — звісно, якщо припускати, що Чизвелл сказав доньці правду.

Робін зірвала останній папір з пакунку, який передала їй Іззі. Всередині, як вона знала, ховалося півдюжини пристроїв для прослуховування, які Страйк дав Джасперові Чизвеллу за вихідні. Як міністр Корони, Чизвелл не мусив щоразу проходити через сканери безпеки — на відміну від Робін. Вона уважно оглянула жучки. Пристрої нагадували звичайні розетки — їх створили так, щоб можна було помістити жучок згори на розетку, і та функціонувала б як зазвичай. Якщо хтось говорив поруч з жучком, починався запис. У тиші, яка запанувала, коли Іззі пішла, Робін чула калатання власного серця. До неї почала доходити вся складність завдання.

Вона зняла й повісила плащ, далі дістала з сумки велику упаковку «тампаксу», яку принесла спеціально для того, щоб ховати жучки, якими поки що не користується. Сховавши всередину всі жучки, крім одного, вона поклала коробку в нижню шухляду свого столу. Далі вона пошукала на захаращеній полиці порожню папку і сховала останній пристрій під стосиком листів з друкарськими помилками, які добула з купки з поміткою «На утилізацію». Озброївшись таким чином, Робін глибоко вдихнула і вийшла з приміщення.

Віннові двері за цей час відчинилися. Проходячи повз них, Робін побачила високого східного молодика в окулярах з товстими скельцями. В руках він мав чайник.

— Привіт! — негайно мовила Робін, наслідуючи сміливу й бадьору манеру Іззі.— Я — Венеція Галл, ми сусіди. А ви хто?

— Аамір,— буркнув молодик з лондонським робітничим акцентом.— Маллік.

— Ви працюєте на Деллу Вінн? — спитала Робін.

— Так.

— О, вона так надихає! — бовкнула Робін.— Власне, одна з моїх героїнь.

Аамір не відповів, усім виглядом показуючи, що хоче позбутися її уваги. Робін почувалася тер’єром, який намагається залякати скакового коня.

— А ви давно тут працюєте?

— Півроку.

— Ви не до кав’ярні йдете?

— Ні,— відповів Аамір таким тоном, ніби Робін зробила йому пропозицію, тоді різко розвернувся в бік вбиральні.

Робін пішла далі з папкою в руках, не знаючи, чи не помилково прийняла сором’язливу поведінку молодика за ворожість. Було б корисно потоваришувати з кимсь із приймальні Вінн. Необхідність грати роль хрещениці Джаспера Чизвелла з манерами а-ля Іззі заважала. Вона не могла позбутися відчуття, що Робін Еллакотт з Йоркширу легше знайшла б спільну мову з Ааміром.

Прикинувшись, ніби йде у якійсь справі, Робін вирішила роззирнутися, а вже тоді повертатися до кабінету Іззі.

Приймальні Чизвелла й Вінн розташувалися просто у Вест-мінстерському палаці, який — зі своїми склепінчастими стелями, бібліотеками, чайними кімнатами й атмосферою затишної урочистості — здавався старовинною університетською будівлею.

Частково критий прохід, за яким приглядали великі кам’яні статуї єдинорога й лева, вів до ескалатора в Порткалліс-гаузі. То був сучасний кришталевий палац з розкладним скляним дахом, трикутні секції якого трималися на товстих чорних брусах. Унизу лежала широка відкрита територія, де була і кав’ярня, в яку ходять члени парламенту й чиновники. Водойми — довгасті неглибокі басейни з присипаними ґрунтом берегами — під червневим сонцем здавалися осяйними смужками ртуті в оточенні великих дерев.

У лункому повітрі відчувався трем амбіцій, причетність до невпинного руху світу. Під стелею з вигадливих уламків скла Робін проходила повз політичних журналістів, що примостилися на оббитих шкірою лавах,— усі читали щось у телефоні чи розмовляли по мобільному, друкували на ноутбуках, перехоплювали політиків і просили коментарів. Робін подумала, що могла би працювати тут, якби її не відіслали тоді до Страйка.

Її експедиція завершилася у третій, найпохмурішій і найменш цікавій з будівель, що вміщують приймальні членів парламенту. Найбільше вона скидалася на тризірковий готель з потертим ковроліном, кремовими стінами й рядами однакових дверей. Робін розвернулася назад, так само з папкою в руках, і за п’ятдесят хвилин від минулого разу знову пройшла повз двері Вінна. Швиденько пересвідчившись, що в коридорі порожньо, вона притиснула вухо до масивних дубових дверей і, здається, почула всередині якийсь рух.

— Як іде справа? — спитала Іззі, коли за кілька хвилин Робін увійшла до її кабінету.

— Вінна ще не бачила.

— Він, мабуть, у міністерстві культури, ЗМІ і спорту. За всякої нагоди ходить до Делли,— відповіла Іззі.— Будеш каву?

Та не встигла вона підвестися з-за столу, як задзвонив телефон.