Убивство Роджера Екройда

— Я тут нашкрябав кілька припущень, — сказав, наче перепрошуючи.

— Це чудово, у вас є метод. Послухаймо їх.

Я почав трохи збентежено читати.

— Передусім потрібно поглянути на речі логічно…

— Саме так говорив колись мій любий Гастінґс, — перервав мене Пуаро, — хоч, на жаль, ніколи так не робив.

— Пункт перший. Чули, як містер Екройд розмовляє з кимось о дев’ятій тридцять.

Пункт другий. Увечері, у невизначений час, Ральф Пейтон, мабуть, проник через вікно, на що вказують відбитки його взуття.

Пункт третій. Містер Екройд нервував того вечора, тож впустив би лише знайомого.

Пункт четвертий. Чоловік, який перебував із містером Екройдом о дев’ятій тридцять, просив грошей. Нам відомо, що Ральф Пейтон був у скрутному становищі.

Ці чотири пункти є підтвердженням, що людина, яка перебувала із містером Екройдом о дев’ятій тридцять, — це Ральф Пейтон. Та нам відомо, що містер Екройд був живим за чверть до десятої, що означає: Ральф не вбивав його. Ральф залишив вікно відчиненим. Опісля цим скористався вбивця.

— А хто вбивця? — запитав Пуаро.

— Невідомий американець. Можливо, він змовився з Паркером, і, можливо, Паркер — та особа, що шантажувала місіс Феррас. У такому разі Паркер міг почути достатньо, щоб зрозуміти, що гру програно, а тоді повідомити про це своєму спільникові, щоб останній вчинив злочин за допомогою переданого йому Паркером кинджала.

— А це версія, — зазначив Пуаро. — Без сумніву, у вас є клітини. Утім, багато чого ви до уваги не берете.

— Наприклад?..

— Телефонний дзвінок, пересунуте крісло…

— Ви справді вважаєте, що це важливо? — перервав його я.

— Може, й ні, — визнав мій друг. — Крісло, мабуть, посунули випадково, а збуджені Реймонд або Блант, не зауваживши, поставили його на місце. Але ще є зниклі сорок фунтів.

— Екройд дав їх Ральфу, — припустив я. — Він міг змінити свою думку.

— Усе ж одне незрозуміло.

— Що?

— Чому Блант був такий упевнений, що то Реймонд перебував із містером Екройдом о дев’ятій тридцять?

— Він пояснив це, — сказав я.

— Ви так гадаєте? Тоді я не наполягатиму. Натомість, як на ваш погляд, які причини зникнути мав Ральф Пейтон?

— Це трохи складніше, — промовив я повільно. — Говоритиму як лікар. Напевно, нерви Ральфа не витримали! Якщо юнак раптом зрозумів, що дядька вбили лише за кілька хвилин потому, як він від нього пішов (можливо, після досить бурхливої бесіди), то міг налякатися і відразу ж кинутись навтьоки. Відомо, що дехто поводиться як винуватий, хоч повністю невинуватий.

— Так, це правда, — погодився Пуаро. — Але ми не повинні ігнорувати одну річ.

— Я знаю яку, — зауважив я, — мотив. Ральф Пейтон успадковує значні статки після дядькової смерті.

— Це лише один мотив, — заперечив Пуаро.

— Тільки один?

— Mais oui. Ви, що, не помічаєте, що ми маємо справу з трьома різними мотивами. Безперечно, хтось викрав блакитний конверт із його вмістом. Це один мотив. Шантаж! Ральф Пейтон, може, шантажував місіс Феррас. Пам’ятаєте, як було відомо містерові Гаммонду, Ральф Пейтон останнім часом не звертався до вітчима по допомогу. Схоже, він роздобував гроші деінде. Крім того, він боявся, що відомості про те, що він, як ви сказали, у скрутному становищі, дійдуть до вітчима. І, зрештою, ще один мотив ви щойно згадали.

— Боже мій! — промовив я, трохи розгублено. — Усі докази проти нього.

— Хіба? — зазначив Пуаро. — Отут ми з вами не одностайні. Три мотиви — це занадто. Я схиляюсь до того, що Ральф Пейтон усе ж таки невинуватий.

Розділ чотирнадцятий Місіс Екройд

Після вечірньої розмови, яку я щойно описав, справа, здавалося, вийшла на новий етап: у ній тепер було можна виокремити дві повністю відмінні частини. Перша частина починається смертю Екройда у п’ятницю, завершується вечором наступного понеділка і є просто сукупністю представлених Еркюлю Пуаро відомостей про всі тогочасні події. Я постійно перебував поруч із детективом. Я бачив те саме, що й він. Я намагався прочитати його думки. Тепер знаю: мені це не вдалося. Попри те, що Пуаро показав мені всі свої знахідки — як-от золоту обручку, — він не поділився своїми надзвичайно важливими та логічними висновками. Пізніше я дізнався, така таємничість була йому властива. Він натякатиме, висловлюватиме припущення — і край.

Я вже згадував, що до подій вечора понеділка моя розповідь збігатиметься із розповіддю Пуаро: я був за доктора Ватсона для Шерлока. Після понеділка наші шляхи розійшлися. Пуаро займався своїми справами (я чув про його дії, бо в Кінґз-Ебботі ви чуєте про все, що відбувається, проте він не втаємничував у них заздалегідь), у мене ж були власні клопоти.