Убивство Роджера Екройда

— Вона боїться, що я докорятиму їй цим? Роджер завжди був дивакуватим щодо грошей. Вона втрапила в біду й не наважилася йому зізнатися. Бідна дитина. Бідна самотня дитина.

Пуаро уважно поглянув на бічні двері.

— Думаю, мадемуазель Флора вийшла в садок, — пробурмотів він.

— Я ж повний дурень, — рубонув Блант. — Дивна у нас склалася розмова. Як у данській п’єсі. А ви розумний чоловік, мсьє Пуаро. Дякую вам.

Він узяв руку Пуаро й потиснув її, змусивши детектива скривитися з болю. Потім подався до бічних дверей і через них вийшов у садок.

— Не повний дурень, — буркнув Пуаро, ніжно потираючи травмовану кінцівку. — Просто закоханий дурень.

Розділ двадцятий Міс Рассел

Інспектор Реґлан був приголомшений: доблесна Блантова брехня подіяла на нього не більше, аніж на нас. На зворотному шляху до села він безупинно нарікав.

— Це все змінює, так, змінює. Мсьє Пуаро, не знаю, чи ви це зрозуміли.

— Так, думаю, що так, — погоджувався Пуаро. — Розумієте, я вже давно це підозрював.

Інспектор Реґлан, якому стало про все відомо лише півгодини тому, кинув на Пуаро нещасний погляд і продовжив:

— Усім цим алібі гріш ціна! Вони абсолютно нікчемні. Треба починати все знову. З’ясувати, хто що робив від дев’ятої тридцять і далі. Дев’ята тридцять — це час, якого ми повинні триматися. Ви цілком мали рацію щодо того чоловіка, Кента: допоки ми його не відпускатимемо. Отож, о дев’ятій сорок п’ять він був у «Свистку і собаці». Може, дістався туди за чверть години, якщо біг. Цілком можливо, що містер Реймонд почув саме його голос, коли він розмовляв із містером Екройдом: Кент просив грошей, а містер Екройд не дав. Напевне зрозуміло одне: телефонував не він. Станція знаходиться за півмилі в інший бік — за півтори милі від «Собаки і свистка», а він перебував у «Собаці та свистку» до десяти хвилин на одинадцяту. Клятий телефонний дзвінок! Постійно все веде до нього.

— Так, справді, — підтакнув Пуаро. — Це цікаво.

— Імовірно, що, піднявшись до кімнати свого дядька та знайшовши його там убитим, капітан Пейтон сам зателефонував. Злякався, думаючи, що його звинуватять, і втік. Це можливо, чи не так?

— Навіщо тоді йому телефонувати?

— Сумнівався, що старий справді мертвий. Вирішив якомога швидше викликати лікаря, але не хотів виказувати себе. Як вам така теорія? Як на мене, щось у цьому є.

Інспектор випростався. Він був у такому захваті від самого себе, що будь-які наші слова виявилися зовсім зайвими.

Коли за хвилину ми повернулися до мого будинку, я поквапився до своїх хірургічних пацієнтів (вони вже зачекалися на мене), а Пуаро з інспектором попростували до поліцейської дільниці.

Відпустивши останнього пацієнта, я пішов до маленької кімнати в задній частині будинку, що називаю її своєю майстернею (саморобне радіо — предмет моїх гордощів). Керолайн ненавидить мою майстерню. Я ж зберігаю там свої інструменти й не дозволяю Енні посіяти хаос совком і щіткою. Я саме розбирав будильник, одностайно визнаний усіма домашніми абсолютно безнадійним, коли двері відчинилися і зазирнула Керолайн.

— О! Джеймсе, ось де ти, — із глибоким несхваленням мовила вона. — До тебе мсьє Пуаро.

— Ну, — почав я трохи роздратовано (її раптова поява спантеличила мене, і я впустив дрібну деталь механізму), — якщо він бажає зі мною зустрітися, то хай заходить сюди.

— Сюди? — запитала Керолайн.

— Так, я ж сказав — сюди.

Керолайн несхвально пирхнула і пішла. За хвилину чи дві вона повернулася разом з Пуаро, а потім знову пішла, гримнувши за собою дверима.

— Ага! Мій друже, — наблизився до мене Пуаро, потираючи руки. — Бачите, ви не позбудетеся мене так швидко!

— Завершили з інспектором? — поцікавився я.

— Наразі так. А ви, прийняли всіх хворих?

— Так.

Пуаро сів і, схиливши набік свою яйцеподібну голову, задивився на мене з виглядом людини, що смакує жарт.

— Ви помиляєтеся, — нарешті озвався він. — У вас іще один пацієнт.

— Часом не ви? — скрикнув я з подиву.

— А, ні, не я, bien entendu. У мене чудове здоров’я. Ні, зізнаюся, це моя маленька complot[21]. Розумієте, я хочу з деким зустрітися і водночас остерігаюся розголосу про це на все село. А якщо ця леді завітає до мене, то так воно і станеться. Вона вже відвідувала вас як пацієнт.

— Міс Рассел! — вигукнув я.

— Précisément. Я дуже хочу з нею поговорити, тож відправлю їй записку та призначу зустріч у вашому кабінеті? Ви на мене не розгніваєтесь?

— Навпаки, — мовив я. — Тобто ви ж дозволите мені бути присутнім під час розмови?

— Звісно! Кабінет же ваш.

— Знаєте, — зізнався я, кидаючи пінцет, — ця справа надзвичайно захоплива. Кожне нове відкриття змінює все так, як у калейдоскопі цілковито зазнає змін перспектива. Тож чому ви так прагнете зустрітися з міс Рассел?

Пуаро підняв брови.

— Невже це так помітно? — пробубонів він.

— Ось знову, — буркнув я, — за вашою логікою все очевидно. А мені й надалі все вкрите туманом.

Пуаро добродушно похитав головою.

— Ви насміхаєтеся з мене. Візьмемо, до прикладу, мадемуазель Флору. Інспектор здивувався, а ви ні.

— Я й уявити собі не міг, що вона злодійка, — обурився я.