Убивство Роджера Екройда

І саме цієї миті підвела голову внутрішня Ральфова слабкість: як завжди, він ухопився за легке та швидке рішення. Як я зрозумів, ні Флора, ні Ральф не вдавали закоханих. Це була обопільна ділова угода. Роджер Екройд продиктував свої бажання — вони погодились на це. Флора отримала шанс на свободу, гроші та розширення горизонту. Для Ральфа, звісно ж, усе було інакше: він ухопився за ті заручини як за шанс вибратися із вельми глибокої фінансової ями. Після виплати боргів він міг би почати із чистого аркуша. Ральфу невластиво було передбачати майбутнє, тож він, як на мене, нечітко уявляв собі, що заручини з Флорою буде розірвано після достатньо тривалого проміжку часу (вони з Флорою домовилися допоки тримати все в таємниці). Тож він прагнув приховати це від Урсули, інстинктивно відчуваючи, що з її сильною та непохитною вдачею, з успадкованою огидою до лукавства вона опиратиметься такому розвитку подій.

Потім настала та вирішальна мить, коли Роджер Екройд, владний, як завжди, вирішив оголосити про заручини. Про свій намір він не обмовився Ральфові жодним словом, сказав лише Флорі, а та, байдужа, не заперечувала. Для Урсули новина мала ефект бомби, що вибухнула. Терміново викликаний нею Ральф поквапливо примчав із міста. Вони зустрілися в лісі, де частину їхньої розмови підслухала моя сестра. Ральф благав її помовчати ще трохи, Урсула ж наполягала на відкритті правди: вона воліла негайно розкрити на неї очі містерові Екройду. Чоловік і дружина розійшлися гірко розчарованими.

Урсула, непохитна у своєму рішенні, домоглася зустрічі з Роджером Екройдом того самого дня і розповіла йому правду. Їхня розмова була бурхливою — вона стала б іще бурхливішою, якби Роджера Екройда не обтяжували власні клопоти. Однак усе склалося вкрай погано: Екройд був не з тих чоловіків, які подарують обман проти нього особисто. Він гнівався переважно на Ральфа, проте Урсула отримала свою порцію люті, позаяк він сприйняв її за дівчину, що навмисно «підчепила на гачок» прийомного сина заможного чоловіка. Непростимі слова було сказано обома.

Того самого вечора Урсула зустрілася з Ральфом у маленькій альтанці, для цього вислизнувши з будинку через бокові двері. Їхня розмова була всуціль взаємними докорами. Ральф звинувачував Урсулу в тому, що вона безповоротно зруйнувала його перспективи своїм невчасним правдолюбством. Урсула ж дорікала Ральфові лицемірством.

Нарешті вони розійшлися. За півгодини було виявлено тіло Роджера Екройда. Із тієї ночі Урсула не бачила Ральфа та не отримувала від нього жодних звісток.

Із розплутанням історії я вжахнувся послідовності фактів. Живим Екройд навряд чи не змінив би свій заповіт: я знав його достатньо добре, щоб припустити, що вчинити так було б його першим пориванням. Тож його смерть виявилася якраз вчасною для Ральфа й Урсули Пейтон. Трохи дивно, що дівчина тримала язика за зубами й зіграла свою роль так послідовно.

Мої роздуми перервав голос Пуаро. Із його тону я зрозумів, що він також повністю поринув у обмірковування складності ситуації.

— Мадемуазель, я поставлю вам одне запитання, а ви відповісте на нього правдиво, бо від цього залежатиме все. О котрій годині ви покинули капітана Ральфа Пейтона в альтанці? А тепер подумайте хвильку, щоб ваша відповідь була дуже точною.

Дівчина злегка, проте доволі гірко посміхнулася.

— Ви гадаєте, я не прокручую це подумки знову й знову? Було о пів на десяту, коли я вийшла зустрітися з ним. Майор Блант ходив туди-сюди терасою, тож, аби уникнути зустрічі з ним, я продиралася через кущі. Напевно, вже було за двадцять сім хвилин до десятої, коли я дісталась альтанки. Ральф чекав на мене. Я пробула з ним десять хвилин, не довше, тому що за чверть до десятої повернулась до будинку.

Тепер я зрозумів її запитання того дня. Якби довели, що Екройда було вбито раніше ніж за чверть до десятої, а не після.

Я побачив відблиск цієї думки в наступному запитанні Пуаро.

— Хто пішов із альтанки першим?

— Я.

— І покинули Ральфа Пейтона в альтанці?

— Так, але ви ж не думаєте…

— Мадемуазель, те, що я думаю, зовсім не важливо. Що ви робили після повернення до будинку?

— Я піднялась до своєї кімнати.

— І до якого часу перебували там?

— Приблизно до десятої.

— Чи може хтось підтвердити це?

— Підтвердити? Ви маєте на увазі те, що я була у своїй кімнаті? О, ні! Та звісно… Зрозуміло, мабуть, усі вважають… Вони, напевно, вважають…

Я побачив жах у її очах.

Пуаро закінчив речення за неї.

— Що це ви проникли через вікно й закололи містера Екройда, коли він сидів у кріслі? Так, напевно, думають саме так.

— Лише дурень може так вважати, — обурилася Керолайн.

Вона поплескала Урсулу по плечі.

Дівчина сховала обличчя в долонях.

— Жахливо, — бурмотіла вона. — Жахливо.

Керолайн по-дружньому струсонула її.

— Не хвилюйся, моя люба, — мовила вона. — Містер Пуаро насправді так не вважає. Щодо вашого чоловіка, то я про нього невисокої думки, і я зізнаюся вам про це щиро. Утекти, покинувши вас у скрутному становищі.

Урсула ж енергійно замотала головою.