Убивство Роджера Екройда

— О! Я чудово розумію ваше ставлення до мене, як до коміка. Такого собі веселуна? Байдуже. Гастінґс, він також не завжди дотримувався ввічливості. Мій же розум вищий за такі дрібниці.

Усе ще трохи сумніваючись, я понишпорив у шухлядах свого столу, видобув звідти недбало складену купу аркушів рукопису, яку й передав йому. Із наміром імовірного друку у майбутньому я поділив роботу на розділи, а напередодні ввечері вніс доповнення про візит міс Рассел. Отже, Пуаро отримав двадцять розділів.

Я залишив його з рукописом.

Я відлучився у справі трохи далеченько, тож повернувся по восьмій. Мене зустріли гарячою вечерею на таці й повідомленням, що Пуаро та моя сестра повечеряли разом о пів на восьму, і той пішов до моєї майстерні дочитувати рукопис.

— Сподіваюся, Джеймсе, — сказала сестра, — ти делікатно писав там про мене?

Моя щелепа відвисла. Я зовсім не був делікатним.

— Не те, що це має якесь значення, — зауважила Керолайн, правильно прочитавши мій вираз обличчя. — Месьє Пуаро знатиме, що думати. Він розуміє мене набагато краще, ніж ти.

Я подався до майстерні. Пуаро сидів біля вікна. Акуратно складений рукопис лежав біля нього. Він поклав на нього руку і промовив:

— Ну що ж, я вітаю вас — із вашою сором’язливістю!

— О! — видав я досить спантеличено.

— І з вашою стриманістю, — додав він.

— О! — знову видав я.

— Гастінґс писав не так, — продовжував мій друг. — На кожній сторінці було багато, багато слова «Я». Що він думав, що він робив. А ви — ви тримаєте свою особистість на задньому плані; лише один раз чи двічі вона виступає — у сценах із домашнього життя, так?

Під його сяючим поглядом я трохи зашарівся.

— Що ви насправді думаєте про матеріал? — знервовано запитав я.

— Вам відповісти відверто?

— Так.

Пуаро змінив свій іронічний тон.

— Дуже ретельний і точний звіт, — люб’язно почав він. — Ви всі факти записали правильно та чітко — хоча досить стримано описували власну участь у них.

— І це вам допомогло?

— Так. Я можу запевнити, що це значно допомогло мені. Ходімо до мого дому, підготуємо сцену для мого маленького виступу.

Керолайн була в холі. Гадаю, вона сподівалася, що ми запросимо її супроводжувати нас. Пуаро тактовно впорався із ситуацією.

— Мені хотілося б вашої присутності, мадемуазель, — із жалем запевнив він, — але на цьому етапі це було б нерозумно. Бачите, усі ці люди сьогодні є підозрюваними. Серед них я виявлю убивцю містера Екройда.

— Ви справді вірите в це? — недовірливо перепитав я.

— Я бачу, що ви не вірите, — сухо зронив Пуаро. — Ви ще не оцінили по-справжньому Еркюля Пуаро.

Тієї хвилини сходами спустилася Урсула.

— Ви готові, дитя моє? — звернувся до неї Пуаро. — Це добре. Підемо до мого будинку разом. Мадемуазель Керолайн, повірте мені, я віддячуся вам, як зможу. Доброго вечора.

Ми вийшли, покинувши Керолайн, як собачку, позбавлену прогулянки. Вона залишилася стояти на порозі вхідних дверей, дивлячись нам услід.

У вітальні «Модрин» усе було належно підготовлено. На столі стояли різноманітні сиропи й склянки. Тарілка з печивом. З іншої кімнати принесли декілька крісел.

Пуаро бігав туди-сюди, переставляючи речі. Висовував крісло тут, змінював положення лампи там, інколи нахилявся, щоб розправити один із килимків на підлозі. Особливо метушився біля освітлення. Лампи було розташовано так, щоби вони добре освітлювали той бік кімнати, де було згруповано крісла, водночас залишаючи інший бік кімнати, де — я здогадувався — сидітиме сам Пуаро, у невиразних сутінках.

Я та Урсула спостерігали за ним. Незабаром пролунав дзвінок.

— Вони прибули, — сказав Пуаро. — Гаразд. Усе готово.

Двері відчинилися — вервечкою ввійшла компанія з «Папороті». Пуаро виступив уперед і привітав місіс Екройд і Флору.

— Дуже люб’язно з вашого боку, що ви завітали, — мовив він. — І майор Блант, і містер Реймонд.

Секретар, як завжди, перебував у доброму гуморі.

— Яка цього разу чудова ідея? — сміявся він. — Якась наукова машина? Чи стрічки навколо зап’ястя із записом серцебиття для визначення винуватості? Є ж такий винахід, чи не так?

— Я читав про це, так, — погодився Пуаро. — Та я старомодний. Послуговуюся старими методами. Працюю лише своїми маленькими сірими клітинами. Розпочнімо ж. Одначе спершу я маю для вас усіх оголошення.

Він узяв Урсулу за руку і вивів наперед.

— Ця леді — місіс Ральф Пейтон. Вона вийшла заміж за капітана Пейтона минулого березня.

Місіс Екройд стиха зойкнула.

— Ральф! Одружився! Минулого березня! О! Та це абсурд! Як він міг?

Вона витріщилася на Урсулу, неначе ніколи її раніше не бачила.

— Одружився з Борн? — запитала вона. — Даруйте, месьє Пуаро, та я вам не вірю.

Урсула спалахнула й почала говорити, але Флора випередила її.

Швидко обійшовши дівчину з іншого боку, вона взяла її під руку.

— Не зважайте на наше здивування, — сказала вона. — Бачите, ми й уявити собі не могли таке. Ви з Ральфом берегли свою таємницю дуже добре. Я дуже рада.

— Ви надто добрі, міс Екройд, — тихо зронила Урсула, — хоч маєте повне право гніватися. Ральф поводився дуже погано — особливо з вами.