Убивство Роджера Екройда

— О, ні, — заплакала вона. — Усе було зовсім не так. Ральф сам би не втік. Я тепер розумію. Якби він почув про вбивство свого вітчима, то, мабуть, сам би подумав, що це зробила я.

— Нічого такого він би не подумав, — заперечила Керолайн.

— Я була така жорстока з ним того вечора, лиха та в’їдлива. Я не слухала того, що він намагався сказати, не вірила, що він справді хвилюється. Я просто стояла й кидала йому в обличчя найхолодніші та найжорстокіші звинувачення, все, що спадало мені на гадку, намагалася якнайдошкульніше образити його.

— Нічого з ним не сталося, — запевнила Керолайн. — Ніколи не переймайтеся тим, що говорите чоловікам. Вони такі самовпевнені, що ніколи не повірять у ваші слова, хіба що то лестощі.

Урсула продовжувала заламувати руки.

— Коли виявили вбивство, а він не прийшов, мене охопив розпач. На якусь мить я засумнівалась, а потім відкинула це. Він не міг, не міг… Як я хотіла, щоб він з’явився і відкрився, що не причетний до цього. Я знаю, він симпатизував докторові Шеппарду, тож, можливо, докторові Шеппарду відомо, де він переховується.

Вона повернулась до мене.

— Тому я розповіла вам про скоєне того дня. Я думала, якщо ви знаєте, де він, то перекажете йому повідомлення.

— Я? — вигукнув я.

— Чому Джеймс має знати, де він? — скинулася раптом Керолайн.

— Я знаю, це не дуже переконливо, — визнала Урсула, — але Ральф часто говорив про доктора Шеппарда, і вочевидь, вважав його найкращим другом у Кінґз-Ебботі.

— Моя люба дитино, — сказав я, — я не маю і найменшого уявлення, де перебуває Ральф Пейтон на цю мить.

— Це достатньо правдиво, — зазначив Пуаро.

— Але, — Урсула простягнула вирізку з газети.

— А! Це, — кинув Пуаро, трохи зніяковівши, — bagatelle[23], мадемуазель, rien du tout[24]. Я не повірив і на мить, що Ральфа Пейтона заарештовано.

— Але тоді, — повільно почала дівчина.

Пуаро швидко продовжив:

— Є одна річ, яку я б хотів знати: того вечора капітан Пейтон був у туфлях чи черевиках?

Урсула похитала головою.

— Я не пам’ятаю.

— Жаль! Але звідки вам знати? А зараз, мадам, — усміхнувся він до неї, схиливши голову на один бік і красномовно сварячись вказівним пальцем, — жодних запитань. І не мучте себе. Будьте мужньою і довіртесь Еркюлю Пуаро.

Розділ двадцять третій Маленьке зібрання Пуаро

— А тепер, — підводячись, сказала Керолайн, — те дитя піде нагору і приляже. Ви, моя люба, не хвилюйтеся. Мсьє Пуаро зробить для вас усе можливе — будьте певні.

— Мені слід повернутися до «Папороті», — невпевнено промовила Урсула.

Але Керолайн придушила її протест твердою рукою.

— Нісенітниця. На цю мить ви у моїх руках. Хай там як, допоки ви зостанетеся тут. Так, месьє Пуаро?

— Це найкраще рішення, — згодився маленький бельгієць. — Цього вечора я хочу, щоб мадемуазель — перепрошую, мадам, — відвідала моє маленьке зібрання. Дев’ята година вечора у моєму будинку. Я дуже потребую її присутності.

Керолайн кивнула та разом з Урсулою вийшла з кімнати. Двері за ними зачинилися. Пуаро знову впав у крісло.

— Поки що все складається нормально, — почав він. — Усе залагоджується саме.

— Для Ральфа Пейтона усе постійно погіршується, — похмуро зауважив я.

Пуаро хитнув головою.

— Саме так. Але не цього варто було очікувати, хіба ні?

Трохи збентежений реплікою, я глянув на нього. Він відхилився на спинку крісла, напівзаплющивши очі й стуливши докупи кінчики пальців. Раптом зітхнув і похитав головою.

— Що таке? — запитав я.

— Іноді мене охоплює туга за моїм другом Гастінґсом (я розповідав вам про мого друга, він зараз проживає в Аргентині). У всіх моїх великих справах він завжли був зі мною. І допомагав мені — так, частенько мені допомагав. Він мав особливе вміння — мимовільно, звісно, наштовхуватися на правду. Інколи він кидав якесь особливо нерозумне зауваження, й саме воно відкривало мені правду! І потім, у нього також була звичка письмово фіксувати справи, які виявилися цікавими.

Я збентежено кашлянув.

— Стосовно цього, — почав я і зупинився.

Пуаро випростався у кріслі. Його очі жваво зблиснули.

— Ну ж бо! Про що це ви?

— Ну, власне кажучи, я читав окремі розповіді капітана Гастінґса й зміркував, чому б не спробувати свої сили в чомусь схожому. Жаль утратити таку унікальну можливість: мабуть, я єдиний раз вплутаний у таку історію.

Відчуваючи наростання внутрішнього жару, я дедалі більше затинався, тож заледве спромігся договорити.

Пуаро скочив на рівні. На мить я вжахнувся, що зараз кинеться обіймати мене (як ті французи), але, на щастя, він стримався.

— Та це ж чудово! Отож, ви записували свої враження у міру розгортання справи?

Я кивнув.

— Epatant![25] — вигукнув Пуаро. — Покажіть мені їх, негайно.

Я був не зовсім готовим до виконання такої негайної вимоги, тож напружував свій мозок, щоби пригадати певні деталі.

— Сподіваюся, ви не будете проти, — затинався я. — Я міг бути подекуди… е-е-е… суб’єктивним.