Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?

Провал неоліберальних реформ Міжнародного валютного фонду, інших фінансових інститутів та зовнішньоекономічної політики США в країнах Латинської Америки і СНД викликає критику, адже їх підступність очевидна. Особливо промовиста відвертість професора Гарвардського університету Джеффрі Сакса, авторитетного серед запеклих прибічників неолібералізму, включаючи методи “шокової терапії” в латиноамериканських країнах. Аналізуючи причини й наслідки фінансових криз у Бразилії та Росії, він вважає головним винуватцем МВФ, який “занадто турбується про інтереси Уолл-стріту”. За його словами, “багато інвесторів готові тікати в паніці з Бразилії та інших країн Латинської Америки. Ніщо так не спровокує масовий вихід з регіону, як гучний провал політики, підтримуваної Вашингтоном”. Економічний протекціонізм для США й необмежена свобода торгівлі за межами країни — складова частина “кулачного права”, сповідуваного вашингтонськими керівниками. “Нині Сполучені Штати покликані відігравати керівну роль — бути організатором світу і прогресу”. Ці надвеликодержавні слова завершують підписану Клінтоном, екс-президентом США, передмову до опублікованого щорічного документа Білого дому, названого “Стратегія національної безпеки для нового сторіччя”.

Цей документ відзначається тим, що в ньому вперше пов’язуються проблеми СНД з латиноамериканськими і дуже часто згадується Україна. В самому документі є один пасаж: “Методи сприяння новим демократичним країнам такі ж різні, як і самі ці країни”. Пасаж цей безсоромно ілюструється “новим демократичним країнам — Росії, Україні та іншим державам СНД” “рішучими заходами на підтримку боротьби зі спробами згорнути демократію на Гаїті і в Парагваї”.

Дуже прозорий натяк: пишеться Гаїті й Парагвай — мається на увазі Росія й Україна. Тільки спробуйте звернути зі схваленого Вашингтоном курсу! Згадаймо політику великої палиці та дипломатичних канонерок, яку спізнали латиноамериканські й карибські держави і яка загрожує нашій країні. Але нам тепер загрожують і крилаті ракети під назвою “томагавк права”, апробовані американцями в Іраку та Югославії. Тут доречно зауважити, що США, претендуючи на роль цивілізованої нації, насправді є країною, яку можна назвати “імперією зла”. Вона єдина з країн світу, що застосувала ядерну зброю проти іншої нації, і це призвело до масової загибелі жителів Японії. То це було цивілізовано? Америка убила 2 млн людей у південно-східній Азії й останні 45 років підтримувала вбивства сотень тисяч людей від Гватемали до Східного Тимору. Це цивілізовано? Країна, яка наполягає на продовженні проти Іраку ембарго ООН, що виявилося вбивчим для 500 тис. дітей. Одному відсоткові населення країни належить 40 відсотків національного багатства. Це теж цивілізовано? Нині очевидно, що в локальних “миротворчих операціях” Сполучені Штати активно використовують один із найбільш варварських боєприпасів XX століття. “Під час операції “Буря в пустелі”, — пише Сергій Птичкін в “Российской газете” за 20 березня 2001 року, — вони забили в пустелі Кувейту й Іраку понад 300 тонн (!) уранових стержнів. Під час конфлікту в Боснії і Герцеговині ці слов’янські землі отримали не менше 3 тонн урану. Під час війни проти Югославії, за різними даними, від 10 до 30 тонн уранових болванок залишилось назавжди в Сербії і Косовському краї”. Відомо, що завантаження російського реактора ВВЕР-1000 становить шістдесят тонн урану і майже стільки ж — відходи од використаного палива.

Отже, США під виглядом боєприпасів просто викинули ядерні відходи кількох своїх атомних електростанцій. Таким чином, миротворча місія американців на захист мусульманського населення призвела до скидання величезної кількості ядерного бруду, що значно збільшило кількість захворювань на рак серед мусульманського населення Боснії та Косова. Це також цивілізовано? А де ж захисники екологічної чистоти “партії зелених” — зеленіють від доларових подачок і через те мовчать?

Україна та Росія, як і латиноамериканські країни, пожинаючи плоди спровокованої Вашингтоном політики неоглобалізму, самою логікою життя змушені будуть дедалі частіше залишати зайняті позиції, особливо в гострих кризових ситуаціях.

Ліберальні реформи, втілювані західними вчителями в країнах Східної Європи, призвели до лібертаризму, який у свій арсенал із класичного лібералізму залучає постулат про обмеження втручання держави в економічне і соціальне життя. Інші складові лібералізму — плюралізм, терпимість, консенсус — залишилися осторонь.

Не випадково сьогоднішньому наступові лібералізму сприяє відсутність соціальної програми і механізмів захисту населення перед загрозою наступу “економічної людини” з яскраво вираженими соціал-дарвіністськими інстинктами.

2.9. Різновиди неоліберальної доктрини