Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?

Росія. Із документів для внутрішнього користування відомо: до 60-х років XX ст. західні лідери боялися, що економічне зростання СРСР надихатиме “радикальний націоналізм” в інших країнах. Попри страшні руйнації часів Другої світової війни радянська система зуміла стати на рейки індустріалізації. Вона утворювала “другий світ”, а не частину третього (так було до 1989 року). Так визначали проблему комунізму дослідники з престижних аналітичних центрів СІЛА. Для “захисту благополуччя світової капіталістичної системи”, якій загрожували соціальні зміни в “обслуговуючих” регіонах, до СРСР було застосовано неоліберальну політику, або Вашингтонський консенсус. У роки реформ країна за рівнем соціально-економічного розвитку була відкинута назад на десятки років, а за окремими показниками — в дореволюційний період. Ніколи, навіть після гітлерівського нашестя, не спостерігалося такого падіння рівня виробництва майже в усіх галузях економіки Росії. Водночас у Росії є ціла плеяда мільярдерів і мільйонерів. Починаючи з 1992 року смертність у Росії переважила народжуваність. За час соціально-політичних реформ смертність виросла більше ніж у 1,5 раза. Протягом 1992-1994 років у Росії щорічно вмирало й гинуло в середньому 1 млн 600 тис. чоловік. Загалом тривалість життя за останні 10 років зменшилася з 70 до 64,2 року, а середня тривалість життя чоловіків становить 57-58 років.

Можна навести ще безліч прикладів застосування Вашингтонського консенсусу до різних країн світу з аналогічними наслідками.

2.7. “Дарунки” неолібералізму слов’янському світові

Аналогічна ситуація виникла сьогодні і в країнах колишньої соціалістичної співдружності. На рубежі третього тисячоліття слов’янський світ опинився в найнижчій точці свого розвитку. Ще ніколи в історії слов’янські народи не були настільки віддалені один від одного. Роз’єднання слов’янських держав призвело до розриву налагоджених торговельно-економічних і виробничих зв’язків, які десятиріччями складалися після Другої світової війни. На рубежі століть жодна зі слов’янських країн не досягла рівня 1989 року, коли починалися процеси розпаду й відторгнення.

За найновішими даними ООН, що охоплюють період до 1995 року, на слов’янські країни припадало лише 2,2 %, або 624,4 млрд дол., світового виробництва валового внутрішнього продукту (ВВП), який загалом сягає 28383 млрд дол. Населення слов’янських країн становило 295,6 млн, або 5,2 % від усього населення світу. Зіставлення цих даних свідчить про низьку суспільну продуктивність праці в слов’янському світі.

1995 року середньослов’янський рівень ВВП на душу населення становив 2112 дол., а середній західноєвропейський рівень — 23152 дол. Це означає, що на рубежі двох тисячоліть матеріальне становище середньостатистичного слов’янина в 10 разів гірше, ніж середнього західноєвропейця.

Серед слов’янських країн спостерігаємо таку картину ВВП на душу населення (в дол. на людину на рік): Словенія — 9612, Чехія — 4365, Хорватія — 4018, Словаччина — 3260, Польща — 3060, Росія — 2331, Болгарія — 1457, Македонія — 918, Україна — 715 (дані по Боснії і Герцеговині та Югославії в довіднику ООН відсутні). Найрозвиненіша країна слов’янського світу Словенія має показник ВВП на душу населення приблизно такий, як показник найменш розвиненої Португалії (9849 дол.) і в 2,5 рази нижчий, ніж середньоєвропейський рівень у розмірі 23152 дол. Світовим лідером у 1995 році була Швейцарія, ВВП якої на душу населення становив 42719 дол. (Дані взято із статті В. Гусарова «Чи ввійдуть слов’янські країни до “третього світу”?»; “Независимая газета”, 4 серпня 2000 року).

Україна, яка посідала останнє місце за ВВП на душу населення серед слов’янських країн, перебувала на одному рівні з латиноамериканською державою Гайана (717 дол.) і південноазійською — Шрі-Ланка (720 дол.).

За класифікацією ООН, у середині 80-х років країни, які мали ВВП на душу населення менший, ніж 350 дол., з низьким рівнем освіти — близько 30 %, з незначною питомою вагою обробної промисловості в створенні ВВП — близько 10 % — належали до категорії “найменш розвинених країн” (НРК).

Нині, за визначенням Міжнародного валютного фонду, поріг доходу на душу населення для НРК перевищив 700 дол. і вже дещо вищий, ніж середньоафриканський рівень, що становив 670,7 дол.

Безумовно, освіченість населення України перевищує 30 %, і питома вага обробної промисловості у створенні ВВП переважає 10 %. Однак за головним критерієм — ВВП на душу населення — Україна в 1999 році (з ВВП на душу населення 539 дол.) перебувала на рівні найменш розвинених країн. Отже, в 1999 році матеріальне становище середньостатистичного українця було у 40 разів гірше, ніж середнього західноєвропейця.