Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?

Чи, можливо, є особливі механізми, яких слід дотримуватися? Немає, якщо ми уважно проаналізуємо доктрини класичного лібералізму. Так, добре відомо, що Адам Сміт хвалив розподіл праці. Однак для багатьох залишається невідомим те, що він викривав його антигуманні наслідки, які перетворювали трудящих на об’єкти “настільки безглузді й неосвічені, наскільки це можливо для людської істоти”; а відтак, “у кожному цивілізованому суспільстві слід запобігати” урядовим діям, спрямованим на переборення руйнівної сили “незримої руки”. Не надто рекламується думка Сміта й про те, що урядове “регулювання на користь трудящих завжди справедливе й рівноправне”, але “коли воно на користь господарів”, то не є таким. Інші провідні представники класичної ліберальної традиції йдуть значно далі. Вільгельм фон Гумбольдт засуджував найману працю як таку. Він зазначав, зокрема, що коли робітник працює під наглядом, то “ми можемо захоплюватися тим, що він робить, але зневажати як особистість”. “Ремесло вдосконалюється, ремісник деградує”, — зазначив Алексіє де Токвіль.

Ми лише окреслили часом заплутані питання, які наштовхують на думку про те, що основні принципи класичного лібералізму природно й по-сучасному виявляються не в неоліберальній “релігії”, а в усвідомлених діях трудящих.

Належить обачливо оцінювати доктрини, що панують на інтелектуальній сцені, й ставитися уважно до аргументацій, фактів і уроків минулої та сучасної історії. Безглуздо запитувати, що “правильно” для конкретної країни, начебто ці країни мають спільні для всіх громадян інтереси й цінності. До того ж, що прийнятне для народу США, який має незрівнянні переваги, неприйнятне і навіть шкідливе для тих, хто має вужчий діапазон вибору. При цьому можна стверджувати: те, що корисно для людей усього світу, навряд чи відповідатиме планам “головних архітекторів”. І сьогодні підстав дозволяти цим “головним архітекторам” влаштовувати майбутнє в їхніх власних інтересах не більше, ніж це було раніше.

Проблема можновладців полягає в тому, що їм непросто прищепити народові доктрину, згідно з якою багаті повинні грабувати бідних. Ця проблема не вирішена донині.

Адміністрація Кеннеді намагалася вирішити цю проблему шляхом переорієнтації латиноамериканських військових від завдань “оборони півкулі” на забезпечення “внутрішньої безпеки”. Армію слід скорочувати, а внутрішні сили “правопорядку” збільшувати — для захисту багатих від бідних усередині країни.

Ще 1792 року американський мислитель Джеймс Медісон зауважував, що розвинена капіталістична держава “заміняла мотив суспільного обов’язку мотивом особистої користі”; це призвело до “реального панування меншості під прикриттям вигаданої свободи більшості”. Він засуджував “зухвалу розбещеність цього століття”, коли приватні власники “стають преторіанською бандою уряду — його засобами й тиранами одночасно, підкупивши його щедротами і вселивши йому побожний страх гучними протестами і змовами”. Вони кидають на суспільство тінь, яку ми називаємо “політикою”, — коментував це Джон Дьюї. Один із видатних філософів XX століття, він підкреслював: демократія практично позбавлена змісту, якщо життям країни керує великий бізнес, який контролює “засоби виробництва, обмін, рекламну справу, транспорт, зв’язок, якщо йому підпорядкована преса, журналісти і різні засоби реклами та пропаганди”. Він стверджував, що у вільному й демократичному суспільстві робітники повинні бути господарями своєї долі, а не наймитами своїх господарів.

2.10. Жити власним розумом

Пояснювати експеримент зі слов’янськими народами можна по-різному. А от результати його очевидні. Сьогодні все ще є чимало тих, хто бажає боротися за демократичні реформи, жити за вказівками західних учителів, витрачати сили на партійну політику. І президент, і всі партії хочуть як краще...

Проте історичні факти дають нам також інші уроки. Скажімо, у XVIII ст. відмінності між “першим” і “третім” світом були значно слабшими, ніж сьогодні. Тому постає запитання: які ж країни розвивалися? Відповідь однозначна: розвивалися ті країни, які уникли “експериментів”, що ґрунтуються на “поганих ідеях”. Останні були надзвичайно продуктивними для розробників і тих, хто з ними співпрацював.

Розвивалися країни, де втручання держави було дуже відчутним. Такий висновок руйнує апробовану доктрину вільного ринку.