Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?

Передвиборні президентські перегони в США розкрили нові подробиці політики американських консультантів щодо Росії. Так, у жовтні минулого року у Вашингтоні був оприлюднений 183-сторінковий звіт, складений відповідно до рекомендацій спікера конгресу Денніса Хастера. В ньому йдеться про політику США щодо Росії. Як пише М. Зазерін (“Підтримка реформ з наступним викриттям. Власті США знайшли у своїх рядах винуватців російських бід і мають намір закликати їх до відповіді; “Российская газета”. — № 193. — 6 жовтня. — 2000): “Автори документа... дійшли висновку, що діяльність адміністрації Клінтона у цій сфері “поглиблювала російські проблеми, знищуючи стимули для реформування й посилюючи урядову політику, грабіжницьку щодо російського народу”. Не відстала від законодавчої і виконавча влада. Міністерство юстиції США підготувало позов на 120 млн дол. до спеціалістів Гарвардського університету, колишніх консультантів російського уряду Андрія Шлейфера і Джонатана Хея. Першопрохідці реформ і соратники Анатолія Чубайса звинувачуються в тому, що, працюючи в Росії, вони використали своє службове становище в корисливих цілях. Володіючи конфіденційною інформацією, вони вигідно вкладали сотні тисяч доларів у російські цінні папери”.

Слід зазначити, що у США виходять цілі томи, присвячені згубності американського впливу на результати й характер перетворень у країнах колишнього СРСР. Так, Джанін Ведель у книжці “Змова і зіткнення” пише про те, що процес приватизації “сприяв створенню системи капіталізму магнатів, який існує заради збагачення корумпованої політичної олігархії, що привласнила західну допомогу, і розграбовані національні багатства на сотні мільйонів доларів”. Важко з цією думкою не погодитися.

Очевидно, наші сусіди й самі бачать, що західні учителі ведуть їх не в той бік і дотримуються поради авторів звіту: “Росія — велика країна і врешті-решт сама повинна вибирати собі дорогу”. Нині ситуація в Росії різко змінилася. І змінилася вона тому, що нове керівництво країною почало думати про долю російського народу і перестало жити розумом західних учителів. Про це свідчать підвищення розмірів пенсій, заробітної плати, збільшення золотовалютного резерву Росії.

Останньої і єдиної поради західних учителів слід дотриматися й урядові України. Послати до біса західних і прозахідних радників, а заодно і компрадорів, які присмокталися до бюджету, й починати жити своїм розумом, повернувшись обличчям до всіх слов’янських народів і, насамперед — до Росії.

2.11. Північна альтернатива

Глобалізація, як її розуміють професійні політики, фінансові надмагнати й королі інформаційної технології, — не панацея перед загрозою нових ризиків, а небезпека загальнонаціональним цінностям і правам людини, неповторності індивідуума й етносів. Не можна не чути тих сигналів тривоги, які посилають представники соціальних гетто своїм владним співгромадянам, ладним списати в “маргінали” мало не дві третини людства. Існує альтернатива так званому американському способу життя — “Північна альтернатива”. Це не просто гасло, а результат майже вікового розвитку країн Скандинавського півострова. Це виклик насамперед тим, хто вважає, що в епоху всесвітньої павутини людство приречене стати здобиччю біржових тузів, які прокручують щохвилини мільярди доларів, та яйцеголових, які пропонують до їхніх послуг одну інформаційну систему за іншою. Глобалізація — не божок, вартий поклоніння.

Досвід, нагромаджений країнами Північної Європи, — давно вже не експеримент, а життя багатьох мільйонів людей, які вірять і створюють його.

У політиці — це контроль демократичного парламенту над розвитком економіки, покликаної забезпечити повну зайнятість.

В економіці — повна, в межах демократичних законів, свобода підприємства, що приносить прибуток і виплачує борги.

У соціальній сфері — раціональна система поширеного соціального захисту кожного, починаючи від народження, а не борги МВФ (“загальнолюдські цінності”), які пропонує нам американська демократія.

Північна альтернатива кидає виклик і так званому американському способу життя, залишаючись у межах загальнолюдських цінностей, набутих Заходом. З фактами і цифрами в руках легко довести, що повсякденне життя корінних жителів та емігрантів на півночі Європи ще забезпеченіше, вільніше й змістовніше, ніж життя середнього північного американця, не кажучи вже про латиноамериканців чи жителів “третього світу”. Рівень бідності, наприклад у Скандинавії, дорівнює в середньому п’яти відсоткам, а в США— 20 відсоткам. Ув’язнені в тюрмах та інших місцях позбавлення волі в США становлять півтора відсотка від населення країни, тоді як у Скандинавії цей показник дорівнює одній десятій відсотка. Різниця у рівнях зарплати на крайніх полюсах в США у двадцять разів більша.