Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?

Професор Барселонського університету Єспін Андерсен подав свою доповідь “Держава загального благоденства у XXI столітті” Комісії Європейського Союзу. Об’єднана Європа повинна взяти на озброєння досвід Скандинавських країн щодо створення суспільства загального благоденства, а не намагатися деформувати його котком інструкцій, обмежень та уніфікацій, які надходять із штаб-квартири Європейського Союзу. Не особистість повинна адаптуватися до глобалізації, а глобалізація — до особистості.

Розділ 3 Україна: шляхом неоколонізації

Закінчується період концептуальної невизначеності. Політична “еліта” і президент не вважають за потрібне навіть запитати: чи бажає український народ жити за моделями західного життєустрою. Без цього буцімто неможливо перейти на “цивілізований” шлях розвитку, який пов’язується з утвердженням принципів так званих загальнолюдських цінностей і з входженням відтак у європейський дім. Для себе вони визначились. Альтернатив немає. Європейський вибір і НАТО. Іншого не дано — вважає влада. Зробити елементарний аналіз того, що відбувається у світі, нікому. Незалежних аналітичних центрів немає, академічні інститути не здатні виконати елементарного геополітичного аналізу або навмисне цього не роблять.

Але ж усе не так просто, й західний вибір не вирішує проблеми поліпшення нашого життя. Аналіз суспільного ладу більшості західних країн свідчить, що їх не можна називати цивілізованими чи справді правовими, бо вони не забезпечують навіть природного, невід’ємного права людини на працю.

Проблема входження українства в соціальний конгломерат “нового світового порядку” нині вже не актуальна, бо, мовляв, через свою “нестандартність” і “примітивність” ми не склали іспиту навіть на роль рабів системи, яку нав’язує народам світу Фінансовий Інтернаціонал. Тепер очевидно, що комунізм не був єдиною перешкодою на шляху зближення із Заходом. Православ’я, колективізм, інша трудова етика, інший історичний досвід, менталітет, відмінний від західного, відмінність поглядів еліти й народних мас — усе це викликало сумнів навіть у стовідсоткових “західників”, які побачили труднощі побудови раціонального капіталізму в “нераціональному” суспільстві, вільного ринку в атмосфері вакууму влади й осередок працьовитості в умовах відсутності конкурентної етики. Закони, прийняті в процесі переходу до системи “загальнолюдських цінностей”, не працюють, тому побудувати “правову” державу на теренах України навряд чи й реально. Нашу територію слід звільнити від тих людей, які не відповідають світовим “стандартам”, що успішно й здійснюється протягом епохи “демократичних реформ, яким немає альтернативи”. Триває депопуляція населення України. На нинішньому історичному етапі розвитку в українського народу є дві можливості: фізично зникнути чи вижити, розпочавши послуговуватися власним розумом, а не розумом “західних учителів”. Аби вижити, необхідно визначитися з державною ідеологією, концептуальною владою і наддержавним управлінням, що дасть можливість активно протистояти неолібералізму й подальшій неоколонізації України.

Руйнування СРСР стало однією з найбільших геополітичних подій світової історії XX століття. Кардинально змінилася військово-політична конфігурація світу, посилилися процеси глобалізації. Понад одинадцять років, що минули відтоді, показали, що держави пострадянського простору не визначилися у своєму розвитку, засвідчили їх цілковиту залежність від зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних впливів. Розпад єдиної могутньої держави — СРСР — на окремі країни значно послабив безпеку кожної з них. Особливо вразливою стала Україна, яку її “п’ята колона” фактично обеззброїла, знищивши потужний арсенал ядерної зброї.

Чому так важливо мати сильну державу в сучасному світі, що глобалізується? Чому Україна, ставши незалежною державою, обрала шлях неоколонізації? І яка роль в цьому української політичної еліти? На ці питання ми й спробуємо дати відповіді.

3.1. Глобальне суспільство

Сучасне трактування глобалізації незрідка наповнюється словесною мішурою й міфами, аби приховати те, що насправді відбувається у світовому співтоваристві. Але, попри це, останніми роками дедалі чіткіше прозирає справжнє обличчя глобалізації, яка відбувається за диктатом західного світу, включаючи і США.

Глобальним суспільством більшість дослідників вважають об’єднання людства в єдине ціле, за аналогією з національними державами, — з єдиним світовим урядом та іншими інституціями, притаманними сучасній державі, але значно масштабнішими.