Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?

Чим обґрунтовується необхідність створення світового соціального монстра — цього гігантського чудовиська, що охоплюватиме понад шість мільярдів людей? Передовсім — стрімким розвитком засобів комунікації, інформаційних технологій і формуванням глобальних засобів масової інформації; початками єдиної, хоча й примітивізованої світової культури; створенням світової глобальної економіки, зокрема, транснаціональних компаній, що вийшли за межі національних держав; існуванням мережі міжнародних організацій, які об’єднують людство в єдине ціле, тощо.

Усе це так. Але... Більшість популяризаторів глобалізації зовсім ігнорують той факт, що ідея глобального суспільства не є загальносвітовою, а виходить із Заходу. В основі її, як пише російський письменник і філософ Олександр Зінов’єв у книзі “Глобальное сверхобщество и Россия” (Мінськ.: Харвест, М.: ACT, 2000), “.. .лежить не прагнення різних країн і народів до об’єднання, таке бажання з’являється рідко, а прагнення певних сил Заходу зайняти панівне становище на планеті”.

Якщо йдеться про світову економіку, про світовий інформаційний простір і некомерційні міжнародні організації, то слід зауважити, що ТНК, ЗМІ й усі наддержавні організації контролюються, підтримуються й використовуються силами Заходу, причому у своїх власних інтересах, а не в інтересах народу.

“Світовий інформаційний порядок — це порядок, що встановлюється країнами Заходу, насамперед США, — пише далі Зінов’єв. — Фірми й уряд США здійснюють контроль глобальної комунікації. Західні медіа мають у світі пріоритет. Світова культура насамперед є американізацією культури народів планети. Одним словом, ідея “глобального суспільства” — лише ідеологічно замаскована установка західного світу, очолюваного США, спрямована на підкорення всієї планети і встановлення свого панування над рештою людства”.

На наших очах світ поділяється на дві нерівні частини: світові гегемони й ті, хто здійснює їх політику на місцях (колоніальна адміністрація), з одного боку, з іншого — більшість світової периферії, яку заганяють у нове гетто з порушенням усіх людських прав, включаючи й право на життя.

Але ж яким має бути людство?

Проблема глобалізації в історичній динаміці полягає в становленні єдиного взаємопов’язаного світу, в якому держави не відділені між собою звичними протекціоністськими перепонами й кордонами, що водночас охороняють їх від несанкціонованих зовнішніх впливів. Проблема в тому, що до нової системи відкритого, глобалізуючого світу різні держави й народи підійшли по-різному підготовленими, значно відрізняючись своїм економічним, військово-стратегічним та інформаційним потенціалами. Об’єднання країн з різними потенціалами призведе до нових світових потрясінь і колізій. Звісно, про жодну рівноправність не може йтися. Західна частина вже певного мірою панує над незахідною і має тенденцію до цілковитого світового панування.

Цікаву характеристику сучасним процесам глобалізації дав Папа Іоанн Павло II. Він, зокрема, заявив: “Позаяк глобалізація керується лише законами ринку в інтересах найбільш могутніх держав, її наслідки можуть бути тільки негативними. Такими, наприклад, є підхід до економіки як до абсолютної цінності, безробіття, занепад соціальних служб, знищення навколишнього середовища, зростання розриву між бідними й багатими, несправедлива конкуренція, що змушує бідні нації все більше принижуватися...” (Этос глобального мира. — М.: Горбачев-фонд, 1999. — С. 12).

А що очікує незахідну частину людства? На це запитання вичерпну відповідь дає концепція, яка отримала назву “золотого мільярда”.

3.2. Концепція “золотого мільярда”

За твердженнями глобалістів, для ефективного функціонування сучасного індустріально-інформаційного суспільства достатньо двадцяти відсотків найкваліфікованіших працівників, учених і спеціалістів планети. Нині вони упереваж інтегровані країнами “золотого мільярда”. А як же населення інших країн світу (80 %), зокрема й України? Відповіді на це запитання архітектори глобалізації не дають. У кращому разі йдеться про надання благодійної допомоги відсталим країнам з боку країн “золотого мільярда”. А ця допомога, як показує життя, безпосередньо залежить від лояльності її отримувачів до встановленого Заходом нового світового порядку.

Дедалі частіше концепцію “золотого мільярда”, яка нині домінує не тільки серед багатих людей Заходу, а й серед “нових українців”, називають расизмом у глобальному масштабі. Ще 1875 року англіканський священик Мальтус розрахував максимально можливу кількість населення Землі. Він стверджував, що для підтримки комфортного рівня життя окремої людини населення планети повинно становити 1 млрд 400 млн чоловік. Сучасні послідовники Мальтуса скоротили цю цифру до одного мільярда, який назвали “золотим”.

В чому ж полягає суть цієї концепції?