Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?

Консультанти пропонують корпоратистам заробити живі гроші й покласти їх на свої рахунки до надійних західних банків, а також гарантії Заходу щодо підтримки їхньої влади. (Пригадайте серпень 1998 року, коли Захід підтримував корпоратиста Чубайса грошима МВФ і куди ці гроші в Росії поділися).

Після домовленостей — “демократичні” вибори і встановлення проамериканського режиму. Правляча корпорація відпрацьовує одержану владу, обдираючи до нитки свій народ і даючи змогу робити це транснаціональним компаніям (ТНК).

Після отримання так званої незалежності (від кого?) в Україну полізли різні фонди, утворилося безліч асоціацій, в назвах яких обов’язковими є слова “демократія” чи “демократичні ініціативи”, понад 150 партій, 1208 легалізованих об’єднань громадян, 22518 релігійних організацій (єпархії, громади, монастирі, місії, братства, духовні навчальні заклади); куди тут подітися бідному громадянинові, якого й назвали відповідно— “пересічним”. Програми, гранти, поїздки за кордон, семінари, конференції, фуршети й інша мішура забили памороки українській інтелігенції, “розчистили” шлях до так званого відкритого суспільства, яке насправді залишилося відкритим тільки для вивезення нашого надбання, ресурсів України. А шлях до європейського співтовариства — замкненим на величезний замок і відкритим хіба що для тих, хто є інтелектом нації.

Проте участь фондів у фінансуванні політичних операцій — це тільки одна з ланок розгалуженої системи обдурювання, організованих крадіжок, корупції й контролю. Адже існує безліч інших фондів, які за копійки одержують наші наукові розробки, організовують інформаційний контроль, впроваджуючи нові інформаційні технології, створюють політичні організації, що діють в інтересах західних олігархів, скуповують ліки, а під виглядом допомоги завозять натомість різний медичний непотріб.

Принцип “поділяй і володарюй” значно давніший, аніж римське право. Те, що Україна підневільна й поділена, розуміє нині чи не кожна мисляча людина. Україна поділена на сфери впливу. Були промисловці, були сировинники. Але сьогодні прибутки сировинників у 5-7 разів перевищують прибутки промисловців, тоді як у застійні роки вони були більші у 1,5-2 рази. Не діє закон переливання робочої сили й вирівнювання прибутків. Корпоративна система паралізує закон. Вона використовує диспропорції, що виникли в суспільстві. Проте така ситуація вигідна не тільки їй і сировинникам, які ту корпоративну систему очолюють.

Уважно переглянувши газети, можна зробити висновок, що гендлярсько-лихварська політична еліта України дійшла до краю. Жорсткий контроль за використанням російського газу, нафти, а також викриття фінансових махінацій колишнього прем’єра Назаренка фактично нейтралізували консорції, що займаються перепродажем цієї сировини. Ми бачимо, як замовкли деякі політичні діячі, бо втратили сенс не тільки займатися політикою, а й жити. Відлучення від газової та нафтової “соски” призвело до банкрутства не тільки посередницькі сировинні “фірми”, а й багатьох компрадорських чиновників і політиканів, яких водночас відлучили і від “соски” доларової.

Нема сировини — нема хабарів. А ще 31 травня 2001 року газета “Голос України” писала: “Річну суму хабарів в Україні експерти Світового банку оцінюють на рівні двомісячного товарообігу країни... За 9 місяців рівень хабарництва зріс у 2,6 рази... Найпоширеніше явище — нецільове використання бюджетних коштів. Лише минулого року не за призначенням використали півмільярда казенних грошей, що дорівнює річному бюджетові Черкаської області. А в першому кварталі нинішнього — 200 мільйонів гривень”. І далі: “За оцінкою експертних досліджень, організована злочинність контролює 85 відсотків банків і 40-50 відсотків приватних підприємств. ці дані вражають. Однак такі оцінки нагадують біг по колу, оскільки мало зафіксувати явище, з ним потрібно ще й боротися. Невідомо, щоправда, якими методами”.

Тут же наведено ще й такі дані: “Порівняно з 1994 роком, кількість працівників центральних органів виконавчої влади зросла на 34,8 тис. осіб... Так, бюджетні видатки на утримання органів влади зросли за останні три роки більш як удвічі — з 1,5 до 3,1 відсотка від загального обсягу видатків державного бюджету. Водночас в Україні налічується понад 1 млн сімей, де середній дохід на одну особу не досягає 50 грн. (менше як 10 дол. США) на місяць, а у більш як 100 тис. сімей — не перевищує 20 грн. (менше 4 дол. США). За різними оцінками, на межі бідності перебувають близько 70 відсотків громадян.”

Свідомість українців поступово зміщується з духовної площини в матеріальну. А основою нової суспільної свідомості стає байдужість до знедоленої меншості. І це в суспільстві, де кожний десятий — безробітний, а переважна частина (81 %) населення живе за межею бідності.