Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?

Засоби масової інформації нині сягнули досконалості в галузі маніпулювання свідомістю. А вони перебувають переважно в руках у гендлярсько-лихварської еліти і збільшують кількість хворих людей, змінюючи біологічні підвалини існування нації. Можна розігнати парламент, уряд, скинути президента, провести приватизацію чи націоналізацію, встановити демократичний або тоталітарний режими, ввести державну чи ринкову економіку, але є система, яка керує і має всі привілеї, система із яскраво вираженою біологічною аномалією, що народжує жахливих мутантів. Пам’ятаймо про це.

Розділ 2 Винаходи заходу: глобалізм, мондіалізм, лібералізм, неолібералізм

У нашій країні все ще ідеалізуються демократія Заходу, сподівання на її благодійність, безкорисливість допомоги Україні, порядність, а головне — на щире бажання допомогти формуванню демократичної влади та ринкової економіки. Проте українська виконавча влада найяскравіше виявляє дитячу наївність саме стосовно прагнень Заходу нам допомогти, незважаючи на те, що більшість керівників виховані в дусі комуністичних ідеалів і загарбницької сутності капіталізму.

Ілюмінізм, анархізм, синдикалізм, комунізм, мондіалізм, лібералізм, глобалізм — “дарунки” Заходу. І кому, як не нам, зазнавши принад західного просвітництва у вигляді “комуністичного раю”, руйнівної сили мондіалізму, а сьогодні, відчувши “принади” лібералізму в його найагресивнішій суті — лібертаризмі, необхідно ретельно аналізувати нові доктрини західних учителів.

Академік Олександр Панарін у книзі “Искушение глобализмом” (М.: Русский Национальный Фонд, 2000) визначає політику західних ідеологій у XX столітті як “створення непередбачуваного майбутнього, що починається з ініціативи тих, хто вірив у його наукове передбачення — в історичні гарантії прогресу”. Це століття, як жодне інше, підтвердило принципову непередбачуваність майбутнього (востаннє — розвалом соціалістичної системи) і в цьому розумінні виявило неспроможність усіх “великих учень”. Однак надалі, після перемоги над комунізмом, лібералізм проголосив себе новим великим ученням, яке знає, що драма світової історії закінчиться перемогою західних порядків у всьому світі. Тут ми також маємо справу з новим міфом, який супроводжував політичну історію XX століття: перехід від стихійної ринкової політики націй-суперників до планової всесвітньої політики, або нового світового порядку, який розглядає глобальний світ з точки зору авантюрної місії: керувати людством на основі однополярної моделі, в рамках якої тільки Америці належить монополія на стратегічні рішення.

Багато відомих учених вважають думку про наявність центрів, що виношують ідеї світового панування, бездоказовою. Але... В російській “Независимой газете” за 7 вересня 2000 року з’явилася стаття генерального директора інформаційного аналітичного агентства при управлінні справами президента Російської Федерації (РФ) Олександра Ігнатова “Стратегия “глобализационного лидерства” для России. Первоочередные непрямые стратегические действия для обеспечения “национальной безопасности”. Йдеться в ній про існування та вплив Світового уряду на процеси глобалізації, які відбуваються у світі. “Ключовим фактором, що впливає на сучасні глобалізаційні процеси, — зазначає О. Ігнатов, — є діяльність Світового уряду. Не вдаючись у жахливі подробиці, можливі наслідки змови, потрібно визнати, що ця наддержавна структура цілком ефективно виконує роль штабу “Нового світового порядку”. Однак у своїй діяльності ця організація орієнтується на інтереси нечисленної еліти, об’єднаної етнічною родинністю й ініціюванням в ложах деструктивної спрямованості. Цю ситуацію — узурпацію влади в Світовому уряді хасидсько-парамасонською групою — треба якомога швидше змінити”.

2.1. Новий світовий порядок

Постановка проблеми створення єдиного світового уряду не нова. Однією з офіційних організацій, що підтримують цю концепцію, є орден Ілюмінатів, заснований 1 травня 1776 року Адамом Вейсгауптом, професором канонічного права в університеті Інгольдштадт у Баварії. Цей орден, як Фенікс із попелу, завжди відроджується в періоди активної фази світової революції під різними вивісками й новими ідеологічними міфами. Однак мета його завжди незмінна і професором Вейсгауптом визначена так: “Необхідно встановити універсальний режим та всесвітню імперію...”

Усі сучасні масонські організації спрямовують свою діяльність на досягнення цієї мети. Це всесвітнє братство має своїх членів в Америці, і вони також підтримують створення єдиного світового уряду. Про цю таємну організацію Пауль Фішер у своїй книжці “За дверима ложі” (Fischer Paul. Behind the Lodge Door. Published by Shield Publishing, Inc., Washington D.C. 1988) писав: “Масонство врешті-решт правитиме світом”.