Українець, який відмовився бути бідним

Зателефонував і сказав приблизно так: перед тим, як ти мені відмовиш, послухай уважно – ми вже брали в тебе гарантії, твій бізнес також зростав завдяки нам, ти маєш можливість і далі зростати разом з нами.

Англієць заперечив, що в Яцикової фірми немає на рахунку в банку відповідної суми грошей. Довелося відповісти: якби були такі кошти, то, може, й не довелося б звертатися за гарантією; отже, якщо не даси гарантії, то собі ж нашкодиш, бо, не підтримуючи будівельної фірми, також багато втрачаєш.

Логіка Яцикових аргументів подіяла безвідмовно. Те, що не вдавалося зробити найнятому для цієї операції адвокатові, вдалося йому.

«Я намагався діяти не по-українськи, а так, як прийнято в цьому світі, – коментує Яцик. – Дехто з наших бізнесменів за кілька десятиліть не може відмовитися від прийнятих у нас вдома форм і способів неефективного ділового спілкування, коли стільки зусиль витрачається на розмови не по суті, на так звані дипломатичні підходи. Той досвід тут користі не дає. Він тільки заважає порозумітися…»

Справді: йдучи до чужого монастиря, доречно вивчити його статут, а не пхатися зі своїм.

У Фонді сприяння розвитку мистецтв П. Яцику вручено спеціальний диплом пошани.

 У розмовах з ним часто виникала тема стосунків власника підприємства з працівниками – особливо з українцями – й ось у такому ракурсі.

Якось він найняв цілу бригаду теслів крити дах будови. Працювали спроквола, час од часу влаштовували перекури та бурхливі дискусії на так звані політичні теми, в яких, звичайно ж, домінувала тема України.

Яцик зауважив їм: нині ви будуєте не Україну, а всього-на-всього фабрику, отож зосередьтеся на роботі.

Чи й треба казати, як це їм не сподобалося?

З виразу облич Яцик бачив те. Але промовчав, оскільки дотримується сформульованого в англійському прислів'ї принципу про те, що балачки коштують дешево.

Одного разу після закінчення робочого дня до канцелярії зайшов колишній сотник Української Галицької Армії Стіф, що працював у тій бригаді.

– Пане Яцику, я хотів би дістати у вас трохи грошей…

– Ви закінчили роботу?

– Закінчили.

Згідно з контрактом йому належало півтори тисячі доларів.

На таку суму Яцик і виписав Стіфові чек. Той подякував і вийшов. Але за кілька хвилин повернувся й сказав:

– Я сподівався одержати сто, двісті чи триста, а ви виписали…

Бригада українських теслів звикла працювати мало,

 а отже, й одержувати мало.  І ось ~ така приємна несподіванка. Розчулений Стіф сказав:

– Пане Яцику, я був сотником січових стрільців. І скажу вам таке: якби ми мали у дев'ятнадцятому році таких офіцерів, як ви, то не втратили б Львова!

А потім зізнався: вони вважали, що йому – на противагу їм – не вистачає справжнього українського патріотизму.

Яцик усміхнувся й подякував за визнання, яке так важко здобути поміж своїх земляків. Особливо ж, коли висловлюєш на їхню адресу різкі докори.

Він дуже любить повторювати слова: «Якщо я вчиню правильно, цього ніхто не запам'ятає, але якщо – неправильно, то цього ніхто не забуде» (вони навіть написані над його робочим столом у канцелярії).

Це – один із життєвих девізів Петра Яцика. Він, до речі, любить такі точні словесні формули, сипле ними майже щокроку. Слухаючи його, згадуєш оте відоме: «Хто ясно мислить – ясно викладає». І це теж багато говорить про особливість його інтелекту й динамічну рішучість характеру, оскільки лаконічність і вичерпність – ознака людей, які не знають затяжних смуг болісних сумнівів і вагань.

Але повернемося до етики.

Яцик здає в оренду різним фірмам свої будинки.

Одна з тих фірм переживає не найкращі часи. Ось уже вона не має коштів для того, щоб платити високу орендну плату.

її керівник приходить до Яцика й починає невеселу розмову.

Власник має цілковите моральне, а тим більше юридичне право сказати:

– Щиро вам співчуваю, але прошу звільнити будинок – я ж не благодійницька установа.

Але Яцик цього не каже. Він міркує, приміром, так: «Я виставлю їх. Приміщення пустуватиме. Хто з цього виграє?»

І, переконавшися, що йому говорять правду, може піти назустріч, значно знизивши плату за оренду.

«Допомагаю їм – допомагаю собі», – лаконічно пояснить тим, хто схоче зрозуміти логіку його вчинку.

Просто вважає, що не вчинив неправильно.

Якось розповів мені зворушливу історію, що значно розширила мої уявлення про бізнес і бізнесменів. Виявляється, й у тому прагматичному світі, де неухильно панує залізна логіка долара, де загалом, здається, ніщо не може її підмінити і повсюдно відчувається диктат жорстких економічних закономірностей, подеколи раптово зблискує якийсь світлий людський сантимент.