Українець, який відмовився бути бідним

А ще Яцик не міг утриматися від різких докорів українцям за їхню кволу участь у конкретних справах оборони Дем'янюка. Звернувся він, наприклад, до СФУЖО з ідеєю, аби Федерація перебрала на себе функцію писання листів до відповідних інституцій. Переконаний: аби така потреба постала перед єврейським жіноцтвом, воно завалило б ті інституції тоннами листів. І писали б їх доти, доки не вирвали жертву з пазурів несправедливості на волю. А що ж наше славне жіноцтво? Аж такою активністю воно, на жаль, похвалитися не може.

І як після цього Яцикові не нарікати на український характер, як не робити свої гіркі узагальнення! Як не поєднувати все те з самим способом життя наших людей в еміграції і їхніми ціннісними орієнтаціями! І Яцик знову береться за перо, аби сказати землякам про наболіле, про те, що сам час вимагає від них переорієнтовуватися, враховувати досвід побутування в світі інших народів, які справді добре почуваються в світлі сучасних вимог та можливостей.

Звичайно ж, інколи різка критичність Яцикових виступів ображає бездумних оптимістів, які воліли б, аби про них і про справи говорилося лише суперлативами, аби щокроку пишатися та величатися своїми – буцімто нечуваними – здобутками. Комічний та жалюгідний такий спосіб самоутвердження в сучасному світі. На думку Петра Яцика, справді велика нація не повинна опускатися до нього, їй, як мовиться, по плечу набагато серйозніші й справді ефективні завдання. Треба лиш переглянути критично все те, що узагальнено називається ціннісними орієнтирами. Тоді й зможе незрівнянно активізуватися творчий потенціал в усіх сферах побутування.

 Усім хочеться знати Яцикову думку.

Цю виболену думку терпляче повторює Петро Яцик за кожної нагоди. Інколи його чують. Інколи – ні.

Нещодавно в Україні потрапила мені на очі книга «Як стати мільйонером». Автор – наш, український, і, як пощастило з'ясувати, поки що – не мільйонер. Мене зацікавила, м'яко кажучи, оригінальність такої ситуації: людина пропонує вам рецепти, як розбагатіти. Сама ж вона ними чи то не скористалася, чи то в неї не вийшло. Автор анітрохи не сумнівається: якщо ви йому повірите і суворо дотримуватиметеся всіх його порад, то навіть якби й не хотіли, змушені будете стати мільйонером.

Читаючи те, я в першу мить просто розгубився. Подумалося: це, певно, пародія на такого типу вчені трактати і мене підводить почуття гумору. Дав книгу почитати приятелеві. Він поет і живе, здається, не на грішній землі, а далеко на небесах, анітрохи не маючи уявлення, що і як тут діється і в який спосіб добувають люди хліб насущний.

Той прочитав книгу й сказав: «Це дуже серйозно. Автор мене переконав. Я знайшов у собі всі якості, що допоможуть мені стати мільйонером».

Він теж не жартував, а таки серйозно сприйняв усю ту методику і  озброєний нею, досягне вершин благополуччя.

Шкода мені стало чоловіка, бо уявляю його в ролі бізнесмена приблизно так, як коваля в ролі хірурга.

Але в тій ситуації несподівано згадалися Яцикові слова про те, що ми, українці, «все сподіваємося грушок на вербі», часто не вміємо критично й вимогливо до себе поставитися, все постаємо перед самими собою в якихось ореолах, тішимося сподіваннями, що ось варт нам чогось тільки захотіти – і воно впаде з неба до наших ніг, а ми за той час навіть палець об палець не встигнемо вдарити.

Знаю, що Яцик любить читати. Але ніяк не можу його уявити за читанням книг саме такого характеру (я називаю їх макухою). І – не тільки тому, що чув від нього самого про його недвозначне до них ставлення.

ПЕТРО ЯЦИК:

Часто хтось у Канаді прочитає ту чи іншу статтю або книгу про бізнес і питає мене – чи я те читав? Я кажу: «Ні! Не читав».

– «Неодмінно прочитайте, – вперто радять мені, – то варте вашої уваги. Воно вам допоможе в бізнесі». А я у відповідь запитую: «А скажіть-но мені, той чоловік, який написав цю книгу, сам багатий? Він заробив гроші тим способом, який описує?»

– «Ні», – відповідають. Отоді я й кажу: «От якби він умів заробляти, то не гаяв би стільки часу на повчання інших».

Є в Петра Яцика в цьому розумінні однодумець. Це – відомий англійський письменник Сіріл Норткот Паркінсон, який, коментуючи подібні книжки (а їх, виявляється, багато виходить у всьому світі), пише, що самою логікою ситуації передбачено: «…читач середній і здібності в нього пересічні. Ми бачили занадто багато книг про досягнення успіхів, які радили читачеві бути ще більш енергійним, діловим, розумним, надійним і привабливішим, аніж інші люди довкола нього. Але якщо він має всі ці якості, то йому не потрібні ніякі посібники. Посібники пишуться не для обдарованих. Вони напевне досягнуть успіхів. Поради необхідні сірим середнячкам - бездіяльним, ледачим і непривабливим тугодумам, на яких не можна покластися в серйозній справі. Але ж вони громадяни демократичної країни. Тому в них також є право на успіх. Ось ми й намагаємося пояснити їм, як вони можуть скористатися своїм правом…»

Відверто і вичерпно.