Українець, який відмовився бути бідним

У неуважного читача може створитися помилкове враження, буцімто Петро Яцик узагалі не має в собі струн українського патріотизму.

Звичайно ж, то зовсім не так. Просто цей чоловік за своїм характером не належить до людей, які

М.Сорока, Г.Сорока, Д.Яцик, Д.Байдужа, М.Слабошпицький

люблять велемовно присягатися в любові до рідного народу, вергати за кожної нагоди на голови слухачів громохкі патріотичні декларації. Це йому абсолютно чуже, як, зрештою, чужа і будь-яка пустопорожня балаканина.

Він – людина діла й економного мислення, а тому й не має -ніякої потреби говорити про речі самоочевидні в своїй суті, повторювати загальні місця, оскільки все те – непродуктивне марнування часу й емоційної енергії.

Яцик завжди націлений зробити конкретну справу, яка дасть реальний ефект українській громаді. Тому коли виникає потреба оперативного розв'язання якоїсь серйозної проблеми, в Торонто відразу ж згадують: у нас є Петро Яцик, він тут дасть раду…

І він, часто облишивши свої бізнесові клопоти, береться до справи. Той Яцик, на якого незрідка нарікали, виявляється незрівнянно більшим патріотом, аніж балакуни, які щоденно, мов молитву, промовляли слова про свою готовність усе зробити для блага українства в світі. Чомусь багатьох із тих людей не видно і не чутно при таких оказіях. А Яцик одразу ж стає душею важливої справи.

Його організаторський талант, конкретність бачення способів розв'язання тієї чи тієї проблеми відразу ж

П.Яцик і ВюКличко 1999

зумовлюють діловий підхід до неї й успішне подолання труднощів. По завершенні Яцик знову відходить до свого бізнесу і ніколи йому – та й не має анінай-меншого на те бажання – нагадувати громаді про те, що зробив він особисто, й величатися. Як на іншого, то вистачило б для самопохвалянь на рік (так часто не можемо відмовити собі в задоволенні оприлюднити, яку добру справу здійснили ми, керуючись альтруїстичними імперативами).

Я ще дійду в своїй розповіді до його широкомасштабного добродійництва в ім'я української науки, а отже, й української справи взагалі. Нині ж – про те, як він сприймає наш національний характер, як бачить у ньому те, що заважає нам стати врівень із сучасним цивілізованим світом. Ні в кого не зустрічав я сьогодні такої тверезості, критичності й відвертості в розмовах на цю тему.

Яцик за кожної нагоди повторює: не захвалюймо себе, не кажімо, що ми – найкращі з-поміж усіх на планеті, будьмо критичними реалістами, ставмо перед собою найвищі, найскладніші завдання – тільки тоді зможемо чогось досягти й показати всьому світові, що ми – реальна сила, з якою треба рахуватися.

До зустрічі.

Він знає силу нашого народу, але знає і слабкість. Знає все, що нам довелося пережити за кілька тяжких століть нашої історії. Зрештою, про це він конкретно говорив у своїй статті «Час змагу і можливостей», написаній навесні 1991 року:

«Для більшості українців в Україні і в світі час сьогоднішнього дня є тяжкий, турботний, а рівночасно інтригуючий: до якої міри ми можемо цей час схилити на нашу користь. Господарський занепад, брак правного забезпечення і упадок накиненого «старшим братом» порядку висять, як темна хмара, над нашими головами. Українці у цілому світі затурбовані будучністю своєї нації.

В цей час моя віра в інстинкт самозбереження моєї країни і мого народу є незламною. Якдосвідчений підприємець, я бачу цей час не стільки як труднощі, але як виклик для кращих можливостей і досягнень… З вірою у витривалість і природну здібність достосуватися до нових впливів скеруймо свої уми та інтелігентність на творчість, якою можемо зайняти певне місце у цьому змагу…

Усякі зміни і трансформації спричиняють захитаність і нестабільність у всіх країнах світу. Може, у нас тієї нестабільності трохи більше або менше, але 50 мільйонів людей у країні, багатій на природні ресурси з добрим кліматом, – ми повинні  витримати ці зміни і загартуватися до кращого завтра у наступному тисячолітті». Між іншим, загострю увагу читача: говорячи про справи в Україні, Яцик не каже, як чимало людей з діаспори, «у вас»; у нього повсюдно звучить «у нас». Гадається, вельми істотна подробиця, яка все розставляє по своїх місцях, незважаючи ні на чиї припущення чи присуди. Він навіть у думках не відриває себе від українського народу, бо органічно почувається його часткою.

Яцик не хоче чи не може лукавити. Висловлює свої думки відверто й чесно. У цьому розумінні його ніхто й ніколи не приручить і не переробить.

Ще один характерний приклад його вірності собі й своїм поглядам – стаття «Від кого нам більше шкоди – від чужих чи своїх?», де є такі слова:

«За століття нашого політичного поневолення ми так звикли протиставлятися ворожим закидам, що й загубили мужність прямо подивитися собі в очі. Малі громадські потягнен-ня роздмухуємо до світових розмірів та політичних успіхів і не здаємо собі справи із смішности свого становища…