Украинка против Украины

Тот же автор цитирует "Нью-Йорк Сан" (1912): "Євреї всього світу оголосили війну Росії. Подібно до римо-католицької церкви, єврейство є релігійно-племінне братство, яке, не володіючи політичними органами, здатне, однак, виконувати важливі політичні функції. І ця держава тепер оголошує відлучення російському царству" (12, 31). Пчилка и ее единомышленники также ненавидели Россию давно и стойко. Однако все познается в сравнении. Возможно, после победы пролетариата некоторые из них с ностальгией вспоминали царские репрессии. Самая известная репрессия царизма по отношению к Украинке и ее семейству называется "украинская ночь". А знаете ли вы "украинскую ночь"? О, вы не знаете "украинской ночи"!

Дело было во время первой русской революции, которая убедительно показала, "що народ наш можна намовити на злочинство: палити панські економії, різати худобу, вбивати панів і т. і.". Сестра Исидора вспоминала: "Про арешт Лесі в 1907 році можу докладно написати, бо пам’ятаю про це дуже добре (до різних деталей включно). Як прийшли робити трус, вночі, звичайно, то застали дома тільки Лесю, Лілю (сестра Ольга), Микося й мене, бо папа був у службовому відрядженні, а мама у Полтаві — видавала там "Рідний край"… Ордер на арешт був на ім’я Лесі й Ольги Петрівни Косач, себто мами, але Ліля сказала, що то на неї, бо ж вона таки Ольга Петрівна, і показала поліції свій лікарський диплом, виписаний на дівоче прізвище. Хоч і вона, і всі ми розуміли добре, що по маму тоді прийшли. Та Ліля свідомо зважилась удавати, що вона гадає, що то не до мами стосується, а що навіть коли після з’ясується там десь у жандармському управлінні помилка, то все ж пройде якийсь час і, може, маму тоді вже й не арештовуватимуть, і взагалі, що мама буде підготовлена до такої перспективи. Трус робили досить довго, але тільки в кімнаті Лесиній і Лілиній, і нічого з собою не взяли: ні рукописів, ні книжок, взагалі нічого. По закінченні трусу, зробленого поліцією, приїхав жандармський офіцер, подивився на протокол трусу і, згідно виписаного ордеру, арештував обох: Лесю й Лілю. Звичайно арештантів везе поліція, а тут несподівано жандарм сказав, що вони, коли хотять, можуть їхати самі. Очевидно, розумів, що втекти вони все одно не втечуть: дві жінки, та ще одна з них хвора! Так ото вони сіли на візника, котрого закликав їм поліцейський, і поїхали в участок… Їдуть вони в участок, а їх обганяє Микола Віталійович Лисенко, теж на візнику. З ним син Остап, що відпроваджав батька під арешт. А повернули на Паньківську, а там біля № 140-го Людмила Михайлівна Драгоманова з сином Світозаром (молодим тоді студентом) теж умощуються на візника — син проводжав матір до участка. А як приїхали в участок, то там застали уже Бориса Дмитровича Грінченка і ще декого з добрих знайомих українців — не пам’ятаю вже кого саме.

Як забрали сестер, то ми з братом Миколою зостались самі і одразу й не знали, що нам слід робити… Дядя Гриша жив дуже близько від нас. То я зважила як найшвидше піти до нього порадитись, що маємо робити. І ото ледве світало пішла я до дядька. Він одразу заявив: — Едем сейчас же в жандармское управление, — подивившись на мене додав, — пойди оденься прилично… Було 10 годин ранку. В жандармському управлінні застали душ десять знайомих — все родичі арештованих тої ночі. Сидять люди в почекальні і терпеливо дожидаються своєї черги. Виходить ад’ютант жандармського полковника, каже, кому до начальства. Ми увійшли. Дядько не сідає, нетерпляче поглядає навколо. Підійшов ад’ютант і питає, по якій справі: "по какому делу?" "По личному", — відповідає дядько і протягає йому свою візитну картку. І що то значить, коли людина поводиться з певним апломбом, з незалежністю! Це робить на людей враження. Дядько жодного високого становища не мав, не мав ніяких протекцій у "високих сферах". Був собі "статский советник в отставке" і нічого більше такого, щоб мало якусь вагу в жандармському управлінні. Всі інші, "без апломбу", залишились чекати покірно своєї черги.

— По какому делу, — спитав начальник, — чем могу служить?

— Да вот, арестовали моих племянниц, — почав дядя Гриша з обуренням, — что это за произвол? В чем их преступление?..

Жандармський полковник у дуже коректній формі відповідав:

— Для задержания были основания, но мы их скоро выпустим. Не волнуйтесь… Быть может, их уже отпустили.