Читаем Українські поезії полностью

Українські поезії

Як подивлюсь на хист теперішніх людців,На витребеньки їх... Та що з ними мороки!..То, далебі, дрючок отак би і вхопив,Та й ну їх лупцьовать, замірків, на всі боки!Яка пожива з їх?.. Як з цапа молока!..Учора - байдики, сьогодні - перелоги;Косить - живіт болить, жать - спека, бач, така,До церкви - ніс набряк, попухли литки й ноги!І кат їх батька зна, над чим таким важкимДихтовні животи вони понадривали?Сказать би, не в примір, приміром би таким,Що над горілкою - так ні! не коштували.Та й де їм, вишкваркам, горілку ту круглять,Як їх батьки колись та їх діди кругляли!..Не вспіють квартою в ротах пополоскать,-Вже й по-індичому в шинку заґерґотали!З похмілля нудяться, їдять за горобця,Об Семені дрижать, об Петрі - зранку мліють,А схопить трясця: «Гвалт!.. покличте панотця -Хай сповіда!..» Притьмом конають і дубіють!Та й без пропасниці - не скілько з їх добра,І кращих не в примір кладуть у домовині!Худобоньки - дасть біг!., ні хати, ні двора,В Великдень - без штанів, в різдво - в старій свитині!Та ще й яка на їх одежина стирчить!..Як звізди на небі - на латці латка сяє;Сорочка - решето, очкур пірнув в живіт,Манаття з-під матні, мов злодій, виглядає.І що за пляшкою придбали їх батьки,-Вони потверезу протринькали і натще;Не з'їли, не спили, та все, небораки,На хмари дивлячись, здихають важче й важче!Ледачий з їх москаль та й миршавий козак!Чи трапиться стрілять...- пшик порох на пановці!..Уже й злякалися! беркиць... об землю ряк!«Хто в бога вірує,- кричать,- рятуйте, хлопці!»І все обридло їм, і все їм не в користь;Тут не вередить їм, а там друге завадить;Полизкають борщу, ковтнуть галушок з шість,-Уже й кородяться, що й бабка не порадить.І марно як жили, так марно і помруть,Як ті на яблуні червиві скороспілки,Що рано відцвіли та рано й опадуть,Ніхто по їх душі та й не лизне горілки!І років через сто на цвинтар прийде внук,Де грішні кості їх в одну копицю сперли,Поверне череп їх, та в лоб ногою стук,Та й скаже: «Як жили, так дурнями і вмерли!»

24 марта 1856 г., Харьков

СЫНУ МОЕМУ [37]

при посылке ему в С.-Петербург делового портфеля

Колись було,Та вже давно -Аж за Богдана Хміля,Аби папір,Черкай на спір!..Писалось без портхвіля.Тепер інак,Та й мудро так:Вся сила, бач, в портхвілях!За те ж не лайІ вибачай,Що пишуть, мов з похмілля!Воно й не див!Бо розум живТогді в старій хатинці,Тепер зійшов,Жить перейшовВ мальованім будинці!

2 марта 1857 г., Харьков