Українські жінки у горнилі модернізації

Я достала мужу паспорт, но нужна была фотография. Нашла одного человека на окраине города, он сказал, что он мастер на все руки.

З листів подружжя Індикт, м. Харків

По-новому було опановано бажаний для радянської влади концепт бідності. Бути бідною за німців було легко, адже багатіти було ні з чого. Однак сам спосіб демонстрації бідності мав нові, в тому числі і гендерно забарвлені, риси. По-перше, бути бідною означало «погано жити за совєтів». По-друге, бути бідною зменшувало ризик бути пограбованою, позбавленою останнього майна, отже — дозволяло зберегти цінні для обміну на харчі речі. По-третє, акцентована в одязі бідність (навіть неохайність та демонстративна непривабливість) вирішувала важливе завдання запобігання сексуальним домаганням.

— Ты чего сиднем сидишь? Пойди прогуляйся. Да старенькое платье надень, чего наражаться не по времени!

И она покорно надевала старенькое, повязывала голову рваным платочком, обувала стоптанные туфли. Но и из зтих обносков, всему наперекор, неукротимо и победно рвалась ее молодая краса. И Тарас тревожно вздыхал: «Вот до чего дожил! Красе родной дочери не рад!»

Борис Горбатов. Непокоренные

Зловживання службовим становищем чи його використання також було практикою, яка допомагала спільноті виживати, ховатись і харчуватись у 1920—1930-ті роки. Йдеться про видачу фальшивих медичних довідок, перепусток, інших документів, а також про крадіжки з місця праці — як привласнення того, з чим «працювали». Найбільшу цінність як за часів радянського голоду, так і за часів окупації мали робочі місця, що в той чи інший спосіб були пов’язані із продуктами, які можна було потрохи красти.

В жандармерию я поступила на должность уборщицы. […] Проработав четыре-пять месяцев, меня рассчитали за то, что мы воровали продукты.

Свідчення жінки 1910 р. н. зі слідчої справи 1943 р.

Бабушка Оришка моя украла у німців косу. Кузня була отут (показує) і костьол здоровий, їсти варили і стояла коса німців вони нею косили. Бабушка вкрала й однесла до когось.

Жінка 1930 р. н., Луганська область

Певним чином «використання службового» чи навіть «особового» становища набувало гендерного забарвлення: йдеться про інформацію та засоби її поширення через так зване «сарафанне радіо» (плітки та чутки). Прикметно, що джерелом важливої інформації (про збирання молоді на примусові роботи, різні облави, пошуки євреїв тощо) могли бути і жінки, і чоловіки, але її поширення відбувалось саме за рахунок жіночих мереж спілкування. Ці мережі мали неабияке значення для порятунку та виживання. Однак марковані як незначущі, такі «бабські» страшні звістки часто сприймали несерйозно. Наслідком такого знецінення були криваві розправи, відправлення на примусові роботи тощо.

Дядько Ігнат прийшов: «Дівчата! Сообщіть всім, шоб розбігалися, хто куди може!» Хто в комиші, хто куди поховався. Нємці ходили по хатам, а молодьож порозходилася… Так і сиділи по три дня. Питали: «А де ваша дочка?» — «Пішла міняти хліба…» І шо? І шукай її. Так і осталися. Нікого не забрали. Із Фєніно нікого не забрали…

Микола Якович К., 1931 р. н.

Значущість жіночих інформаційних мереж не зводилась тільки до прагматичних завдань рятування тих чи інших людей. Інформація, яку жінки передавали одна одній, була важливою і в сенсі змоги «не падати духом», і в сенсі можливого вибору стратегії поведінки. Чутки про успіхи радянських військ на фронті могли вберегти людину від зради сусідів чи, навпаки, надихнути на порятунок солдатів, євреїв, щоб власне ними згодом «звітувати» перед червоними. Інші, так само освоєні ще за часів радянської влади, практики «роботи на ворога» полягали в імітації трудової активності, саботажі, свідомому неробстві, за яке, однак, можна було отримати гроші та пайок.