Поширеним видом жіночої творчості у неволі було вишивання. Це звичне для українок (суто жіноче) заняття тут набуло цілком небуденного смислу. Для українок воно було легковпізнаваним маркером їхньої українськості, а також проявом гендерної жіночої ідентичності. Очевидно, жодних матеріалів не було, і це стимулювало жіночу винахідливість. В’язням було суворо заборонено мати голки, ножиці та інші гострі інструменти. Повсюдно використовували рибні кістки замість голок, а клаптики зношеного одягу — замість полотна та ниток.
Хтось умудрився зробити голку з рибної кістки, а для ниток пороли все, що могло пригодитися як нитка для вишивання.
Нитки діставали на шахті з кусків кабеля. Здирали гуму і розмотували кольорові жили, ними і вишивали.
Вишивали найчастіше невеликі за розміром серветки-хусточки чи іконки, які фактично не мали жодної ужиткової чи естетичної цінності, однак їхнє символічне значення важко переоцінити. Подарована посестрі чи побратимові по нещастю, ця річ ставала знаком особливої довіри і щирої дружби, символом довічного зв’язку поміж в’язнями, їхньої спільної долі. Доказом цього є той факт, що чи не кожна вишита серветка містила імена авторки й адресатки та слова «на добру пам’ять», «на згадку» тощо, а чимало невільниць зберегли такі пам’ятки до кінця життя.
Ми, дівчата-каторжанки (…) вирішили подарувати своїм друзям по ідеї та боротьбі з чоловічого табору хоча б маленьку радість, щоб вони бодай на мить відірвалися від жахливої дійсності і полинули думками у рідний край, на Україну. Кожна з нас знайшла якийсь клаптик полотна і вишила хустинку, а в кутку — свої ініціали. Помолившись, ми відправили подарунки (…) через одного з конвоїрів (між ними теж були добрі люди).
Ще один напрям творчості в’язнів — саморобні листівки, якими невільниці вітали одна одну та родину за межами табору зі святами. Порівняно невеликий розмір дозволяв легше переховувати листівки під час обшуку. Такі малюнки-листівки виконано найчастіше кольоровими олівцями, тушшю, чорнилом, пером або паличкою, аквареллю та гуашшю; на деяких є аплікації з засушених квітів та картону. Сюжети листівок часто повторюються: на них зображені пейзажі, квіти, стилізовані підкови, діти, дівчина з хлопцем; на листівках з нагоди Різдва, Нового року та Великодня переважають зображення основних атрибутів цих свят. Характерно, що на вітальних листівках нема колючих дротів, сторожових веж, ґрат та інших символів неволі. У цих простих малюнках невільниці передають свої спогади про рідну землю або мрії про волю.
Творчість виконувала для жінок-політв’язнів цілу низку функцій, які у сукупності допомагали їм зберігати та проявляти свої ключові соціальні ідентичності (національну, гендерну, політичну, релігійну); через творчість жінки могли задовільняти свої естетичні потреби та реалізувати творчий потенціал; творчість допомагала вивільняти стрес, одержувати позитивні емоції і таким чином підтримувати відносне психічне здоров’я. Творчість згуртовувала жінок, сприяла встановленню, зміцненню та підтриманню соціальних зв’язків між політв’язнями і допомагала формувати мережі взаємопідтримки задля виживання. Жіночу творчість у ГУЛАГу слід розглядати як форму пасивного спротиву антигуманному режиму: всупереч фізичній неволі жінки відчували і проявляли внутрішню свободу, у піснях, віршах, малюнках і вишивці плекали спогади про батьківщину та мрії про волю. Таємна і заборонена, однак масова і всюдисуща, жіноча творчість була поза контролем табірного режиму, ставлячи під сумнів його тотальність.